Еммі Берн - Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн

Місяць по тому 

— Дань, неси ці коробки сюди – кажу та рукою вказую на столик біля стіни.

Одна кімната повністю готова, отже можна починати її обставляти так як потрібно. З цим мені допомагає Даня, адже у Паші важливі перемовини. Він мені й так дуже багато допомагав, все сам замовляв та домовлявся. Андрій Миколайович домовився, щоб дозволити мені дали без проблем. Звісно вони все перевірять, але заважати не будуть.

— Потрібно зробити перекур – тихо каже та дістає пачку сигарет, я шоковано дивлюсь на Даню та не знаю що сказати.

— Батько знає? – ошелешено запитую та не знаю що казати, говорити що це шкідливо безглуздо він сам це знає. Забороняти не маю права, тому стою та чекаю на відповідь.

— Якщо ти не скажеш не дізнається – підморгнувши мені він пішов геть, а я продовжувала мовчки стояти та намагалась зрозуміти що мені робити. Сказати Паші тоді можливо посварирюсь з Данею, але якщо не скажу, то Паша може розгніватись.

Щоб відволіктися від думок я розкриваю коробку з медикаментами та кривлюсь від їх запаху.

Мене вже два дні нудить, я все списую на фарбу якою тут сильно пахне. Та зараз це не виносимо, відсуваю коробку подалі й обертаюсь.

Серце починає дуже швидко битись, а тіло починає тремтіти, переді мною стоїть батько. Він оглядається на обличчі дивна посмішка, я відходжу на крок назад чим привертаю на себе увагу.

— Навіть не обіймеш батька? – роблячи крок до мене промовляє, а моє серце починає ще сильніше битись.

— Ти мені не батько – кажу та намагаюсь вгамувати своє серце.

— По твоєму я настільки поганий так? А ти знаєш з ким живеш ти? З ким що ночі лягаєш у ліжко – гарчить та підходить надто близько до мене, я намагаюсь обійти його та він хапає мене за руку.

— Я твої брехні слухати не хочу. Забирайся звідси – кажу та намагаюсь вирватись.

— Я піду, але перед тим скажу тобі. Твій коханий убивця. Це він убив Левицького, пристрелив мов собаку у лісі, а тоді з батьком підставили все так ніби його вбили при затриманні – його слова боляче ранили моє серце, я бачила як горять його очі, йому подобалось те що він бачить.

— Я не вірю тобі – кажу, відчуваючи як все тіло починає тремтіти, я все так і намагаюсь вирватись.

Батько різко відходить та я помічаю Даню який відтягує його від мене, а тоді б'є у живіт. Я намагаюся зупинити, тільки моє тіло не слухається, все перед очима починає плисти і я втрачаю свідомість.

Даня

Б'ю як вчив батько, він падає на землю та скручується від болю. Коли побачив як Міла намагається вирватись не зміг стримати свою злість. Я нікому не дозволю її ображати.

Встигаю підхопити коли вона втрачає свідомість, та беру на руки. Благо я ходжу в качалку тож взяти її на руки не проблема для мене.

— Того мужика викиньте, та більше не пускайте. Ще одним прокол і вас звільнено – звертаюсь до охорони та кладу Мілу на заднє сидіння машини.

Сідаю за руль та набираю батька.

— Тільки швидко – тихо промовляє.

— Приходив твій тесть, щось наговорив Мілі і вона втратила свідомість. Я везу її у лікарню – відповідаю та заводжу авто.

— Скоро буду – батько скидає дзвінок, а я натискаю на педаль газу.

Порушуючи правила дорожнього руху я за декілька хвилин під'їжджаю до лікарні, та на руках заношу її у будівлю.

— Все буде добре – шепочу їй на вушко, та ставлю на каталку яку привезли медсестри.

Мілу забирають, а я залишаюсь чекати у приймальні. Злість на її сімейку стає все сильнішою. Як він посмів після всього наблизиться до неї, як посмів доторкнутись.

З Луною я вже розібрався. Вона подобалась мені та зараз я ненавиджу її. У школі їй тепер дуже весело вчитись, ні друзів, ні нормального ставлення. Думаю це щось змінитись у її дурній голові.

До лікарні забігає переляканий батько та швидко підходить до мене.

— Що сталось? Як він потрапив у середину? Де ти був? – задає мені безліч запитань, у очах страх та злість. Я й сам відчуваю себе винним.

— Курити вийшов, не хотів, щоб охорона мене бачила, а коли повернувся Міла намагалась вирватись – відповідаю, злість знову наростає коли згадую її налякані очі.

— Про сигарети потім. Далі що було?

— Зробив як ти вчив. Він навіть встати не зміг, а далі ти знаєш – відповідаю. До нас виходить лікар, ми швидко підходимо до нього.

— З дитиною все гаразд, але попереджаю їй не можна хвилюватись – дитині? Переводжу погляд на батька, по його очах я бачу що він також не знав цього.

— До неї можна? – запитую, а то батько від шоку не може й слова сказати.

— Вона спить, але якщо хочете можете навідати – відповідає лікар та йде геть.

Батько також розвертається та йде до виходу. Що це за реакція така? Йду за ним, я навіть йому не дозволю її образити.

Дивлюсь як він витирає свої сльози, та полегшено видихаю. А то я вже подумав що він проти дитини.

— То я можу привітати тебе. У мене скоро з'явиться брат або сестра – з усмішкою підходжу та обіймаю його.

— Ти не точно не проти? – тихо запитує.

— Звісно ні, я радий що ви станете справжньою сім'єю – кажу та сильніше обіймаю батька.