Артур Хейлі - Аеропорт, Артур Хейлі

— «Фермонт». Так, пам’ятаю. Далі.

— Ну, боюся, я трохи недогледіла. Я перестала вживати протизаплідні, бо від них набирала вагу; тоді подумала, що того дня інший захист мені не знадобиться, та виявилося, я помилялась. У будь-якому разі, оскільки я була трохи недбалою, тепер у мені живе мацюпусінький Вернон Демерестик, який ростиме все більшим та більшим.

Настала тиша, тоді він неоковирно промовив:

— Думаю, мені не варто запитувати…

Ґвен перебила.

— Ні, варто. Ти маєш право питати. — Глибокі темні очі дивилися відкрито й чесно. — Ти хочеш запитати, чи був іще хтось і чи я впевнена, що дитина твоя? Правда?

— Послухай, Ґвен…

Вона торкнулася його руки.

— Ти не маєш соромитися питати таке. Я б теж запитала, якби все було навпаки.

Демерест невесело махнув рукою.

— Забудь. Вибач.

— Але я хочу тобі сказати… — Вона говорила вже спішніше, трохи не так впевнено. — Нікого більше не було і не могло бути. Розумієш… Так склалося, що я кохаю тебе. — Вперше за увесь час Ґвен опустила очі. Тоді продовжила: — Думаю, так… Знаю, що так… І я знала ще до тієї ночі в Сан-Франциско. Коли я думаю про це, то тішуся, бо людина має кохати іншу, якщо у них разом буде дитина, ти так не гадаєш?

— Послухай, Ґвен. — Він накрив її долоню своєю. Руки Вернона Демереста були сильні й чутливі, звиклі до відповідальності й контролю, але заразом здатні до акуратності та ніжності. Зараз вони були ніжними. Жінки, які йому подобались, завжди так на нього впливали, в порівнянні з жорсткою безцеремонністю, яку він дарував чоловікам. — Нам потрібно дуже серйозно поговорити та все спланувати. — Тепер, коли початковий подив минув, він знову впорядкував думки. Абсолютно чітко розумів, що потрібно зробити далі.

— Тобі нічого не потрібно робити. — Ґвен підвела голову (свій голос вона контролювала). — І можеш не загадуватися, чи я все ускладнюватиму і чи це все тобі не переламає. Бо цього не буде. Я знала, у що вплутувалась; знала, що існує ймовірність, що таке трапиться. Я не зовсім очікувала цього, але так сталося. Мусила сказати тобі сьогодні, бо дитина твоя; це частина тебе, ти мусиш знати. Тепер знаєш, і також я кажу, що хвилюватися немає причин. Я збираюся сама все вирішити.

— Не говори дурниць; звісно, я допомагатиму. Ти ж не думаєш, що я просто втечу та проігнорую все це. — Найважливішою тут, усвідомлював він, є швидкість; щоб розібратися з небажаними зародками, маленьких жебраків потрібно позбуватися якнайшвидше. Цікаво, чи нема у Ґвен якихось релігійних упереджень щодо абортів. Вона ніколи не згадувала про те, що вона релігійна людина, проте інколи побожними стають навіть люди, від яких найменше цього очікуєш. Він запитав її: — Ти католичка?

— Ні.

Що ж, подумав Демерест, це допомагає. Тоді, можливо, все вирішить один короткий рейс до Швеції; кілька днів там — ось і все, чого потребує Ґвен. «Транс Америка» їх підтримає, як і завжди робили авіакомпанії, за умови, що вони не будуть залучені офіційно — слово «аборт» могло читатися між рядків, та ніколи не вказуватися прямим текстом. Таким чином, Ґвен могла б полетіти безкоштовно рейсом «Транс Америки» до Парижа, а тоді на «Ейр Франс» до Стокгольма за службовим квитком для працівників. Звісно, навіть якщо вона дістанеться Швеції, медичні рахунки все одно будуть збіса високими; серед працівників авіакомпаній побутував жарт, що шведи в заморських клієнток витягують не тільки дитину з лона, але й гроші з кишень. Все це було б, звісно, дешевше в Японії. Багато стюардес літали в Токіо, де їм робили аборт за п’ятдесят доларів. Там така операція була звичайною терапевтичною процедурою, але Демерест не довіряв їм; Швеція або Швейцарія — надійніші варіанти. Колись він заявив: якщо якась стюардеса від нього залетить, у неї все буде першого класу.

На його погляд, це було просто прикрою досадою, що Ґвен залетіла саме зараз, коли він працював над прибу­довою до свого будинку, яка, як він похмуро пригадав, уже вийшла за рамки бюджету. Та хрін з нею, доведеться продати якісь акції — «Дженерал Дайнемікс»104, мабуть; там у нього був непоганий приріст капіталу, й саме час уже мати з них якийсь прибуток. Варто буде зателефонувати брокеру одразу після приїзду з Рима й Неаполя.

Демерест запитав:

— Але ти ж усе одно летиш зі мною до Неаполя?

— Звісно; я вже давно цього чекала. Крім того, я купила нове негліже. Побачиш завтра вночі.

Він підвівся з-за столу та вишкірився:

— Ну ти й безсоромна дівка.

— Безсоромна вагітна дівка, яка безсоромно тебе кохає. А ти мене кохаєш?

Ґвен підійшла до нього, Демерест поцілував її вуста, облич­чя, вухо. Торкнувся язиком мочки, відчув, як напружилися її руки, а тоді прошепотів:

— Так, я кохаю тебе. — Наразі, поміркував він, це правда.

— Верноне, любий…

— Так?

Її щока м’яко терлася об його. Прозвучав голос, приглушений його плечем.

— Я говорила це серйозно. Ти не мусиш мені допомагати. Але якщо справді хочеш, це інше.

— Я хочу. — Він вирішив, що вивідає в неї про аборт дорогою до аеропорту.

Ґвен звільнилася від обіймів і глянула на свій годинник — було 20:20.

— Уже час, командире, сер. Пора йти.