Сано Бенсан - Мисливець. У пошуках втраченого, Сано Бенсан

— Вайлет, Дем’яне, припиніть вже свої суперечки, — нарешті промовив батько, після чого ми подивилися на нього. — Завершуй зі сніданком, оскільки в нас ще є справи. Адаптувався ти досить швидко.

Доки пропалював Вайлет поглядом, батько ще щось сказав кухарці, але я ніби підсвідомо чекав якогось підступу від дівчини. Втім, розумів, що ми повинні миритись, оскільки на одному човні з нею. Тому я протягнув їй долоню на знак примирення. Вайлет зверхньо скинула бровою, але зиркнувши на батька, все ж потиснула мою руку, змусивши мене зціпити зуби. Та стримався, зіщуливши очі. 

— Даремно, але нехай, — прошепотів я, і таки повернувся до сніданку, який вже й охолов.

Попри те, Вайлет нікуди не дівалася. Батько кудись пішов, взявши приготовлену йому каву, а це нещастя залишилося чатувати мене, вмостившись переді мною. Геть оком не змигувала з мене, що аж припустив, що вона зависла чи ще якийсь збій.

— Якщо треба, можу перепрошити тобі мізки, — промовив невимушено, доки пережовував страву.

— Скоріш, я твої підправлю, лю… Дем’яне, — вишкірилась до мене, але так само тримаючи в полі зору кожен мій рух. — До твого відома, мав би бути вдячним, що ми вас рятуємо…

— Впевнена? — запитав самовпевнено, поглянувши на склянку із соком неподалік. — Подай сік… будь ласка.

Кліпнувши повіками, Вайлет підсунула до мене склянку, але жодним словом навіть не заперечила. Чудово розуміла, що я й сам дотягнувся б, але поводилася чемно. Мабуть, ми досі випробовували один одного.

— Ти тепер слідуватимеш за мною тінню? — запитав відпивши кілька ковтків апельсинового фрешу. Доволі таки смачного в порівнянні з тими соками, які продавалися в Києві. 

— А ти щось маєш проти?

— Залежить від того, з якою ціллю тебе до мене приставили.

— Рятувати, з якою ж іще…

— Отже, ти визнаєш мою значущість і тому більше не дратуватимеш мене своїм зверхнім ставленням, — закарбував кожне слово і зробив останні ковтки соку.

Вайлет моя відповідь не сподобалась, але стрималась, підвівшись  одразу ж слідом за мною. 

— Дякую за сніданок, — звернувся до кухарки, яка все ще з цікавістю дивилась на мене. 

Вайлет одразу переклала мої слова. В тому, що вона переклала все вірно, я сумнівів не мав, бо жінка із вдячністю кивнула і всміхнулась. Пройшов через велику вітальню до прочинених на вулицю дверей, де згодом побачив батькову постать. Він стояв біля басейну із чашкою від кави, яку чомусь досі тримав у руці. Втім, я був радий, що він був поряд і що заспокоїв мене стосовно мами. До того ж тепер в мене була надважлива справа — Етеріал і завтрашній день.  

—

¹ Чого юнак бажає?

² Нагодуй мого сина, Кармен.

³ Та хіба ж можна так з батьком розмовляти? Ви занадто добрий, сеньйоре.

⁴ Все добре, Кармен, важкий переліт його трохи втомив.

⁵ Смачного.