Софі Бріджертон - Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон

— Інші скаржились саме на це?
— Жартуєш? Чого там тільки не було! — пирхнула вона. — Соретті — філософський камінь для будь-якого психотерапевта.

Згодна, він збагатить фахівця, котрий візьметься загоювати шрами, що він лишає по собі, й розгрібати вже його особисті проблеми та муштрувати тарганів-мешканців його голови. Та це ж квиток в один кінець, місія нездійсненна. І самовбивча.

— Просто скажи, що мені робити, — попросила я, більше нічого мені не лишалося.
Летті провела долонею по своєму темному волоссю, зібраному в бездоганний високий пучок.

— Спочатку розберися з ним. Щоб ніяких претензій, поганих відгуків, скарг і переплутаних планшетів. Нехай відпустить тебе як годиться — з миром. Впораєшся — я постараюсь притулити тебе кудись.

Оце так виклик! Треба добре обміркувати, як натиснути на Тоні, щоб він не чинив опору. І тепер прояв мого вибухового норову нічим мені, мабуть, не допоможе. Шкода! Прибити його вельми хотілося, та й небіжчики не скаржаться без медіума, тож це напевно звільнило б мене від Соретті.

— Дякую.

— Особливо ні на що не розраховуй, — похитала вона головою й байдуже пояснила, — наразі попит на дівчат в тілі, а зеленоокі стрункі шатенки не надто когось цікавлять. І якщо ти не готова швидко набрати вагу, я навряд знайду тобі місце.

Та мені й без цього було усе ясно: я досі паршива вівця, ще й з паскудним характером. Тепер і зовнішність моя теж перешкода. Навряд Летті хоч пальцем поворухне, щоб підшукати мені нову роботу. Я готувалась до цього. Та плану Б поки не маю.

Більше розмовляти нам було ні про що, тому я пішла з офісу. Мене завжди цікавило, чи прибирає в ньому також дівчина у білизні, чи Летиція надає перевагу більш традиційним методам наводити лад? Та навіть якщо на неї гарували якісь ельфи-пороховики, працювали вони на совість: жодної плямки не зустрінеш на поверхнях всіх відтінків білого й рожевого у цьому приміщенні. Турбуватись про репутацію Летті вміє.

На вулиці я роззирнулась. То що далі?

З Фінансового кварталу на Верхній Іст-Сайд, а там погрожувати Соретті перетворенням хати на винний грот до тих пір, поки він не зателефонує Летті й не відмовиться від мене? Так, я знов подумки повернулась до того безсердечного методу. А що вдієш? Благати його я не збираюся, чемно вмовляти — можливо. Не те щоб в Небрасці справи вирішували тільки силою, та хіба на Тоні вплинеш чимсь з арсеналу пацифіста? Проте я справді збиралася спочатку запропонувати йому обмін.

Чого він взагалі від мене хоче, окрім своєї дорогоцінної пляшки вина?

Навряд я дізнаюся. Я не вірила, що в нас вийде поговорити по-людськи. Я взагалі зеленого поняття не мала, як я відреагую, коли знову його побачу.

Часом в мене навіть викликала посмішку думка, що матуся погодилася б із ним: після усього, що Тоні бачив й мацав, він обов’язково повинен позвати мене під вінець. Ох, мамцю, схоже, твій приятель там, нагорі, звернув увагу на твої молитви стосовно непутящої дочки. Наступного разу проси в нього нічийну валізу з грошима, це набагато краще.

Прикинувши, як мені швидше дістатись пентхауса, я вже збиралась рушати на зупинку, та спинилась, здивовано глипнувши на Сильвію, яка вискочила з таксі просто переді мною. Дідько! Ніби за чиїмсь сигналом — і цей хтось не був на моєму боці, — вона одразу ж звела голову й стикнулася зі мною очима. Втім, в неї на обличчі теж відбилося здивування. Чи можемо ми вдати, що не впізнали одна одну й пройти повз як незнайомки?

Судячи зі швидкості, з якою подруга Тоні сунула до мене, небесне консульство проігнорувало мої пропозиції. А може мене вже давно внесли там до чорного списку.

Ну дійсно, зіткнення з однокласницею поки що не колишнього — та це тимчасово — боса, котра викликає в мене безпідставні напади ревнощів — це вже точно не доленосна зустріч за проєктом згори.

— Яка несподіванка, кицю! — Сильвія без попередження чмокнула мене у щоку. — Як ся маєш?

І як вирахувати, чи пожалівся їй вже колишній коханець, що все пішло шкереберть? Мабуть, так.

В одному я впевнена — подібної оповідки Сильвія від Соретті ще не чула.

«Після несамовитої ночі вона пішла, прихопивши моє вино…»

Могла б узяти і серце, та його в Тоні немає.

— Та все файно. Напевне, — невпевнено промимрила я. — Я тут по роботі, а ти?..

Я глянула на Сильвію. На її легкий строкатий сарафан, зверху якого вона накинула світло-блакитну джинсову куртку. Більше схоже на те, що вона збиралася на ленч аніж готувалася до зустрічі з черговим клієнтом. Хоча їй ніщо не завадило припертись в драних джинсах до «Прада» й почуватися там богинею.

— Збиралася перетнутись з однією людиною, — мені здалося, чи вона справді на мить скосила очі в бік скляних дверей, за якими ховався офіс Летті? — Та це почекає. Ходім десь вип’ємо кави й перекуримо.

Не дочекавшись моєї згоди, Сильвія схопила мене за передпліччя й потягла до найближчої кав’ярні. О, ясно, їй все відомо. Лайно! Зараз буде вмовляти не поспішати із рішеннями й дати Тоні ще один шанс.

Ще я завважила, як добре Сильвія орієнтується в цьому районі міста. Узявши двійко лате, вона впевнено попростувала до тутешнього скверу на вісім дерев й дві лавки, та всілася на ту, біля якої була табличка: «Місце для паління».

— Розповідай, — одразу як її запальничка випустила вогник, наказала вона.

— Хіба є, про що? — знизала я плечима, стиснувши пальцями паперовий стаканчик — через товстий поясок з картону я навіть не відчувала, чи гаряча ще кава. — Тоні мудак, кінець розповіді.

— Це чергова твоя помилка, — затиснувши між губами з персиковим блиском цигарку, вона полізла в невеличку лакову сумочку за телефоном. Поки Сильвія набирала повідомлення, я встигла закотити очі. Хтось взагалі сумнівався, що вона звалить усю провину на мене? — Не варто брати дурний приклад з його родичів.

— Слухай, в нас тут не семінар з сореттілогії, — пробурчала я. — В мене жодного бажання розбирати ані чиїсь помилки, ані його та й взагалі обговорювати цю скотиняку у будь-який спосіб, окрім матюків на його адресу.