Наталі Ліон - Не дивись мені в очі, Наталі Ліон

Розділ 29.

Ліфт в нашому під’їзді зламався і мені довелося підніматися на п’ятий поверх пішки. Оце так фітнес. Лікар казав розробляти ногу, але ж не настільки.

Я забираюся на диван і вкриваюсь ковдрою.

 

Дзвінок в двері повертає мене в реальність і я ліниво плетусь до дверей. Марта рвучко влітає в квартиру, а я з просоння ледь її впізнаю.

- Марто, ти підстриглась? – здивовано запитую, протираючи сонні очі.

- Так. Тільки правду кажи, мені личить каре?

- Дуже, - кажу я без перебільшення. - Тільки треба звикнути до твого нового образу.

Ми проходимо на кухню. Марта вмикає чайник, а я забираюсь на стілець біля стійки. Вона відкриває холодильник і невдоволено хитає головою.

- Ань, ти взагалі їсиш щось, крім бутербродів? Пора б вже навчитись готувати.

- Обов’язково. Як тільки Влада відпустять, так відразу і почну, - запевняю її.  Теж мені вигадала, що я не вмію готувати. Нічого там складного нема. Я вже дивалась відео на ютубі. Якось дам собі раду.

- До речі, ти вже дізналась хто веде його справу? – запитує Марта, зиркаючи на мене своїми хитрющими очима.

- Василь Іванович мені говорив, але не пам’ятаю ні прізвища ні ім’я. А навіщо тобі?

- Ань, я не знаю, щоб ти без мене робила, - вона простягає мені бутерброд.

- Дякую, я і сама могла б зробити, - беру в руку і відкушую шматок.

- Та я не про це, - хмуриться Марта.

Зараз я її не розумію.

- Справу твого Влада веде Верховий Володимир Михайлович, - відділяє кожне слово вона. Мої очі округлюються від несподіванки і здивування. Звідки вона його знає?

- Ти мене запитаєш, звідки я його знаю? – сканує мої думки Марта.

-  Мені дуже кортить дізнатися цю історію, - не приховуючи цікавості кажу я.

- Ну тоді сідай, бо зараз впадеш, - продовжує вона, хоча я вже давно сиджу.

- Навпроти нашого салону була ювелірка, ну там де я купувала собі золотий кулон з власним іменем. Якраз отримала свою першу зарплатню. Але суть не в цьому. Тиждень тому, цю ювелірку обчистили грабіжники, рознесли вітрини, розбомбили там все і втекли. Жах просто. І це навпроти нашого салону, - обурюється Марта.

- Їх зловили? – не стримуюсь я.

- Не знаю ще. Отож, слухай далі. На наступний ранок до нас в салон наглянула поліція. Один, ну дуже симпатичний поліцейський, розпитував мене, чи не бачили ми нічого дивного. Потім переглядав камери відеоспостереження. Так як в мене клієнтів тоді не було, я люб’язно йому допомагала. Слово за слово і в нас зав’язалась розмова. Потім він взяв мій номер і ми зустрілись після роботи.

- Тобто, заміну Сергійові ти знайшла швидко, - не витримую знову.

- Слухай, а то ти по моєму  не доганяєш, - нервується Марта.  - Цей слідак  і є  Володимир Михайлович. Це він веде справу твого Влада. Він -  мій новий хлопець і наша головна надія на порятунок.

Оце так новина! Здається в мене відвисла щелепа від її слів. От вміє Марта повернути все в інший бік. Колись я вже казала, що вона немов той яскравий промінчик, що осяє навіть найпохмуріший день. Тоді я була на сто відсотків права.

- Мартусю, я тебе зараз розцілую, - радію як мала дитина.

- Прибережи свої поцілунки для Влада. Поки немає чого радіти. Треба на твого мажорчика компромат нарити, - несподівано попонує Марта.

- І що це нам дасть? Думаєш, за ним є якісь темні справи?

- Тобі краще знати, - фиркає Марта. – Було б добре щось дізнатися. Ми б тоді мали свої козирі перед ним і змогли б використати їх з власною користю.

Звичайно,  вона права. Дивуюсь, звідки Марта так швидко черпає ідеї. Мабуть, потрапила під вплив свого слідчого.

- Про його темні справи я не знаю, і чомусь сумніваюсь, що вони є. Але я теж маю одну версію, як зменшити покарання Владу і відбутися штрафом.

Тож не дарма п’ять років на юрфаці штани протирала.

- Ань, ти мене дивуєш. Давай розказуй швидше, - квапить мене Марта.

- Не питай тільки чому, але я майже впевнена, що Богдан підробив результати судмедекспертизи. Скоріше за все, хтось йому допоміг. Було б добре, якби твій слідчий, детальніше дізнався, хто видавав заключення. Це важливо. Бо адвокат, здається, навіть не намагається допомагати Владові.

Марта уважно вислухала і затихла на декілька секунд, перетравлюючи інформацію. Потім вона взяла чашку з кавою і зробила ковток. Я теж потягнулась за своєю.

- Я можу просто зараз зателефонувати Володимиру і запитати про того судмедексперта, - спокійним тоном каже Марта. – Думаю, це не проблема. Якщо ти не проти, я озвучу йому нашу версію. Може він щось скаже по цьому приводу.

Вона дістає телефон і направляється в гостьову.

Надія, що все не дарма знову повертається до мене. Я так хочу, щоб цей кошмар швидше закінчився. Я так скучила. Хочу, щоб він був поруч, пригорнув до себе, поцілував, так палко, як тільки він один вміє. Жаль, що лише одного бажання мало.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно