Тома Глубокова - Будь моїм, Тома Глубокова

- Хочеш щось смачненьке? - коли ми вже не далеко від дому, запитує чоловік. Попереду я бачу продуктові магазинчики.

- Ні, я так наїлася в ресторані... - посміхнулася я йому, вперше піднявши голову вгору і подивившись на нього. Чоловік різко відвернувся. Я йому неприємна?

Зітхаю. Опускаю голову вниз і змахую сльозинки. Хоча б не так явно показував, як йому складно і неприємно зі мною. До горла підступає ком і я хочу голосно схлипнути. Хочу плакати навзрид. Вперше я не знаю, як вчинити, як сказати те, що я хочу поїхати.

Це рішення насилу дається мені. У ліфті я розумію, спостерігаючи, який він напружений і чимось незадоволений, що краще мені не мучити його. Навіщо? Нехай знайде іншу для того, щоб позлити Єсенію, нехай відпустить мене.

Впевнена, відстань мені допоможе. У всякому разі, я на це сподіваюся.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно