Ксана Рейлі - Несподіване весілля, Ксана Рейлі

— Що таке? — спитав він насупившись. — Чому ти так дивишся на мене?

— Нічого, — тихо мовила я і відвела погляд.

Чомусь на моєму обличчі з’явилася усмішка. Довелося повернути голову до вікна, щоб він не побачив цього. Відчуття втоми та бажання спати змусили мене заплющити очі. Сидіння виявилося доволі м’яким та зручним, і я уявила себе на своєму ліжку, чи може, в кімнаті навпроти?

Відчуття невагомості змусило мене повільно розплющити очі. Я насупилася, коли побачила перед собою обличчя Гордія. Не одразу зрозуміла, що він тримав мене на руках.

— Що...

— Т-ш-ш-ш, спи! — тихо сказав він. — Я віднесу тебе у твою кімнату і покладу в ліжко.

Я втомлено усміхнулася йому та поклала свою голову на його плече. Мої повіки стали важкими, і я міцно заснула, вдихаючи його запах.

Зранку прокинулася від того, що хтось голосно тарабанив у мої двері. Я скривилася, коли відчула сильний головний біль, і важко застогнала.

— Що таке? — закричала я, коли стукіт продовжився. — Можна!

Я побачила у дверях голову Гордія. Він ледь усміхнувся мені, а я ж поклала долоню на своє чоло з надією, що біль кудись зникне.

— Нарешті, Поліно! Уже перша година дня, — заговорив хлопець.

— І що? У мене сьогодні вихідний. Навіщо ти розбудив мене?

Я подивилася на нього, примруживши очі та помітила, що його погляд десь не на моєму обличчі. Коли глянула вниз, то побачила, що моя майка добряче опустилася, відкриваючи бюстгальтер. Я швидко прикрилася ковдрою та відчула, як сильно почервоніли мої щоки від сорому. Гордій прочистив горло, спершись до одвірка.

— Я хотів повідомити, що тобі вже час збиратися.

— Куди?

— Не скажу.

— Що? — розгублено перепитала я.

— Нам з тобою треба в одне місце. І у тебе залишилося мало часу, щоб привести себе до ладу. Вибач, але маєш вигляд зараз не дуже.

— Я не встану з цього ліжка, якщо ти не скажеш мені, куди ми їдемо!

— Тобі не треба цього знати. Це сюрприз.

— Який ще сюрприз? Ти що, побачення нам організував?

— А ти б хотіла цього? — спитав він, піднявши одну брову.

Я фиркнула та відвела погляд до вікна. Швидше повірю, що Земля плоска, ніж у те, що Гордій колись запросить мене на побачення.

— То ти встаєш чи ні?

— Не встаю! — уперто мовила я і склала руки на грудях.

— Не нервуй мене, Поліно! Мені витягнути тебе з того ліжка, чи що?

— Можеш спробувати, — кинула виклик.

Думала, що Гордій позлиться трохи, розповість мені про те, куди ми їдемо, і я спокійно почну збиратися. Саме так усе виглядало в моїй голові, але він вирішив інакше. Я незчулася, як Гордій опинився біля мене. Він раптом відкинув ковдру з мого ліжка та схопив моє тіло. Я скрикнула, коли хлопець перекинув мене через своє плече.

— Що ти робиш? — заверещала я й почала зі всіх боків бити його своїми ногами. — Відпусти мене!

Його, здається, це лише веселило, бо я все ж почула його сміх. Він вийшов з моєї кімнати зі мною на руках. Я вчепилася пальцями за ручку дверей, намагаючись зупинити його, але він так сильно тягнув мене, що мені довелося відпустити її. Я роздратовано видихнула і вдарила рукою по його плечі.

— Ауч! — крикнув він. — Чого ти постійно б’єшся?

О, то йому боляче! Я вже збиралася знову вдарити його, як він раптом опустив мене на підлогу. Я трохи здригнулася, коли мої босі ноги зустрілися з холодною плиткою у ванній кімнаті.

— Збирайся! — скомандував Гордій, дивлячись мені в очі. — І одягни щось стильне, але тепле, бо на вулиці сьогодні холодно. Я чекатиму тебе в гаражі.

— А якщо не прийду? — спитала я, схрестивши руки на грудях. — Що ти зробиш?

— Тоді мені доведеться знову перекинути тебе через своє плече і віднести прямо до пункту призначення.

— Дивлюся, тобі сподобалося носити мене на руках, бо останнім часом ти робиш це дуже часто.

— Ти чудово замінюєш гантелі, Поліно.

Мені так і хотілося сказати йому щось таке гостре, але він просто зачинив двері перед моїм носом. Я важко видихнула і втомлено підійшла до дзеркала у ванній кімнаті. Вигляд мала просто жахливий. Уночі Гордій відніс мене до моєї кімнати та поклав на ліжко. Я не встигла змити косметику, а також переодягнутися. На мені досі були ті шорти та майка, що і вчора.

Так не хотілося кудись іти, але в мене не було вибору. Може, це зустріч з його дідусем? Але чому він не сказав мені про це? Я зітхнула, зняла з себе одяг та попрямувала в душ.

Гордій сказав вдягнути щось стильне, тож я обрала коротку шкіряну спідницю чорного кольору та білу блузку. Зверху накинула чорний тренч, а також взула туфлі на високих підборах. З макіяжем довелося довше попрацювати, аніж зазвичай, адже після алкоголю моє обличчя мало не найкращий вигляд.

У мене залишилося мало часу, тому я швидко розчесала своє волосся й залишила його розпущеним. Двері до гаража були відчиненими, що означало, що Гордій уже там. Мені страшенно хотілося їсти, але мій любий чоловік зараз почне дратуватися, бо я й так довго збиралася.

Коли зайшла в гараж, то одразу ж помітила його. Він стояв, спершись до свого автомобіля та клацав щось у своєму телефоні. На ньому сьогодні була чорна шкіряна куртка, що додавала йому брутальності.

— Ти забрав авто? — спитала я, глянувши на Camaro червного кольору.

— Так, зранку, — відповів Гордій і сховав свій телефон у кишеню джинсів. — Ти ще спала.

Я відчинила дверцята автомобіля з пасажирського боку та помітила, що хлопець підійшов ближче до мене. Я подивилася на нього, не приховуючи свого зацікавлення.

— Так і не зрозуміла, куди ми їдемо, — пробурмотіла насупившись.

— Думаю, що тобі сподобається.

Гордій уважно розглядав моє обличчя. Він трохи примружив очі та схилив голову вбік. Це було дивно. Особливо, коли хлопець нахилився ще ближче, заглядаючи в мої очі. Я напружилася, але дивилася на нього у відповідь.