Жиль Легардіньє - Остерігайтеся котів

Готово, я вимовила. А зараз відлічую час його відповіді тисячними секунди й записую його реакцію на високій частоті, щоб переглянути фільм і проаналізувати.

— Залюбки. Скажеш, що мені одягти.

Аж підозріло, наскільки все легко відбувається. Дивні вони, ці хлопці. Інколи з нічого розігрують такі історії, а потім перетворюються на пухнастих тваринок. У когось є інструкція з використання?

Він цілує мене в щоку, але не як друг.

— Я щасливий тебе знову побачити. Я б дуже хотів залишитися, але аж падаю з ніг. Можна, я зателефоную тобі завтра?

54

Увесь тиждень мені дзвонили дівчата, щоб розповісти, що вони бачили Стіва, його родину або когось із його друзів-пожежників. Деякі з них навіть до пекарні зайшли з цього приводу. Як подуріли через цих австралійців. Софі провела вечір із Сарою та її майбутніми свекром і свекрухою. Каже, що вони зі Стівом видаються дуже закоханими. Вона теж говорить, що Стівові батьки настільки бридкі, наскільки він красивий. Так що…

Мадам Бержеро дала мені в суботу вихідний, щоб я пішла на церемонію. Сарі пощастило, погода видалася чудовою.

Рік надзвичайно елегантний. Лляні кремові штани, світло-коричнева сорочка, краватка і піджак на тон темніші за сорочку. Я вийняла свої особливі туфлі «для тортур» на високих підборах, але Сара на це заслуговує. Я дивлюся на наше віддзеркалення у вітрині крамниці, яка біля мерії, і вважаю, що ми гарна пара.

Прийшли перші гості. Щоб упізнати австралійців, не треба запитувати в них паспорт, — вони всі на голову вищі. Це приємні люди, вони мають щасливий вигляд. Маеліс і Лена вже тут. Навіть місцеві пожежники з'їхалися привітати колег з іншого краю світу і впевнитися, що відтепер вони зможуть знімати котів із дерев і організовувати бали без побоювань побачити там Сару. Я знайомлю Ріка з усіма друзями. Софі злегка посміхається.

Старовинний автомобіль, декорований ліліями, паркується перед мерією. Сара виходить першою. Вона сяє від радості. У неї звична, злегка зафіксована зачіска й природний макіяж. Наречена у всій своїй красі. Добре, що вона не перемудрила зі своїм образом, тому що, як це часто трапляється, її неможливо було б упізнати. Стів прямує за нею. Дівчата в захваті. Думаю, що деякі шаленіють від заздрощів, а поміркованіші кажуть, що Сара недаремно чекала стільки часу та вирушила так далеко, щоб зустріти своє кохання. Незважаючи на свою кремезну статуру, Стів має симпатичний вигляд. Він доклав зусиль, щоб вивчити декілька французьких слів і поводиться чемно з усіма істеричками, які повсякчас обіймають його, мовляв, щоб привітати з весіллям.

Церемонія не змушує на себе чекати. Мер ледь дає Сарі час насолодитися своєю радістю. З боку нареченої свідком виступає Софі, а з австралійського боку — Браян, найкращий друг нареченого. Стів говорить із таким акцентом, що змушує мліти найбільш стійких. Жад і цього разу не розчарувала: вона впала зі стільця в найвідповідальніший момент обміну обручками.

Рік поруч зі мною. Приємно бачити Сару такою щасливою. Години її депресій уже позаду. У пориві загальної радості я наважуюся взяти Ріка за руку. Він посміхається до мене. Я не помилилася. Мер вітає молоду пару. Оплески, спалахи фотокамер, вигуки радості і крик Жад: «Гірко!»

Біля виходу пожежники в уніформі утворюють почесний коридор для молодої пари. Софі йде за мною і шепоче:

— Думаю, Жад почала святкувати передчасно. Таке враження, що вона вже хильнула…

— Потрібно за нею наглянути. Скажи іншим.

Софі погоджується, нахиляється до мене й шепоче:

— Тепер я розумію, чому ти його ховаєш, твій Рік — красунчик!

Під час фотосесії перед входом до мерії гості знайомляться одне з одним. Кожен спілкується як може: жестами, посмішками, декількома завченими словами. Високий блондин заявив Маеліс, що в неї «гарний пейзаж». Багатообіцяюче.

Приємно спостерігати за радісними обличчями. Урешті, весілля — це єдина подія, на яку ми можемо зібрати тих, кого вважаємо частиною нашого життя. Поруч сім'я, друзі, колеги. Усі разом. Ви завжди можете мені заперечити, мовляв, ті ж самі йдуть і на похорони, але винуватець торжества не такий щасливий. А я вчиню, як Сара, — насолоджуватимуся святом.

Автомобільний кортеж супроводжує нас до «Бузкового Царства» — садиби, де відбуваються всі урочистості в окрузі. Сара зі Стівом нічого не роблять наполовину. У парку, біля підніжжя величної споруди, на розкішному газоні, оточеному високими деревами, було накрито столи, декоровані білими кульками. Просто неба, але доволі вишукано. Дорослі веселяться, у дітей теж свої розваги. Келихи наповнюються. Виголошують перший тост за молодят. Австралійці співають рідною мовою. Навіть володіючи англійською, важко сказати, чи це гімн, чи непристойна пісенька. Дві старші жінки розмовляють із товаришем Стіва, також пожежником. Вони стоять перед ним, як перед хмарочосом: змушені задирати голови, щоб подивитися на вершину. Щоразу лунають посмішки, тільки-но здоровань-австралієць намагається сказати щось французькою. Вони вчать його інших слів: «весілля», «замок», «мистецтво жити» і — достоту не знаю, навіщо, — «трусики».

Рік і я не відходимо одне від одного ні на крок. Не подумайте тільки, що це хтиве, нестримне бажання заволоділо нами. Ні. Ми поводимося, як два підлітки, трішки присоромлені, трішки зачаровані, і переконуємо себе, що на нас усі дивляться. Думаю, він цього не усвідомлює. Він спостерігає, привітно відповідає тим, хто до нього звертається. Надто багато незнайомих людей. Це вперше я бачу його таким вразливим. Усі вважають нас парою: оцінюють, підтримують, заохочують. Звертаються відразу до двох, а не до кожного окремо. Цікавляться, чи ми одружені або чи не хочемо взяти приклад із винуватців цього свята. Це вперше мене сприймають за офіційну подругу Ріка. Я хочу в це вірити, але в мене складається враження, що я чиню щось протизаконне.

Голос Сари лунає в гучномовці. Вона піднялася на сцену й тримає мікрофон, який приготували для виступу співака на цей вечір. Стів поруч із нею. Вони чудова пара. Граціозно змахнувши рукою, Сара показує на небо:

— Літо від нас іще не пішло. Я така щаслива вас усіх тут бачити: тата, маму, мого молодшого брата, сім’ю Стіва, а також його близьких, які подолали таку довгу дорогу сюди.

Оплески.

— Я також хочу сказати кілька слів моїм подругам, з якими мені пощастило розділити стільки приємних вечорів. Одружившись, я втрачу свій абонемент у наш дивовижний клуб, але сподіваюся, що ви дозволите мені відвідувати вас.

Оплески й вигуки.

— Я всім вам бажаю пережити таке саме щастя, яке ми відчуваємо сьогодні зі Стівом.

Вона така зворушлива. Стів бере мікрофон, виймає з кишені складений аркуш паперу: