Данило Туптало - Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало

до здивування та увірення? І всяк, те бачачи й чуючи, говорив: "Воістину велика є сила Христова, і той є істинний Бог". І хоча б і всі славили істинного Бога, одначе беззаконний Валерій пізнати його не захотів і ще більшим роз'ярився гнівом на святого Папила, а замість подяки за таке добродіяння повелів повісити на дереві й бити його нещадно.

Коли били те тіло, яке гарне було, святий Папило не про те шкодував, що битий він є, а що важчих не приймає мук, печалився. Та й супротивно: Валерій, бачачи, що муки перемагаються мучениковою відвагою, ярився й приклав болість до болісті: вогонь розпалив під боки його і каміння повелів кидати в нього. Але й супроти вогню не виявився нетерпеливий мученик, і каміння в інше місце падало, ніби шануючи тіло і того, що за Христа страждав, більше ж тих било, хто кидав, не шкодячи святому анітрохи.

А як утрудився Валерій і не знав, яку святим нанести муку, відклав катування, гадаючи, що коли попустити тимчасово, запаляться ті рани і більшими охопляться болістями, і так немічними учинять на допиті, що має бути по тому. Але ті, що близько мають Христа-лікаря, заради якого доброхітно приймають рани, не тільки від болю, але і від ран та виразок бувають зцілені, отож і сліду ран їхніх не стало видно, що безумного мучителя вельми вразило. І наскільки полегшувалися їхні болі, настільки серце Валерієве більше боліло і, ніби вогнем, ярістю розпалювалося.

По малому часі знову мучитель сів на судищі, лютістю дихаючи і ярим позираючи оком. Стали перед ним святі мученики, красні на вигляд і з лицем веселим, ніби на бенкет звані. їх-бо самою ярістю своєю захотів беззаконний устрашити: але почув од непострашного їхнього серця і з дерзновенних вуст такі слова: "Пощо, о мучителю, собі й слугам своїм чиниш утруднення, часто нас приводячи й відводячи, мучачи й не віддаючи нас останньому вироку, чи сподіваєшся нас від Христа нашого й від істини відвернути? Перш мертвими нас побачиш, аніж послухаємо твого повеління безбожного". Коли таке сказали святі, то послано було по землі череп'я й залізні цвяхи, і на них голих мучеників ниць поклали й волочили, згори люто б'ючи. Але й в тих муках не полишив Господь рабів своїх, приспів-бо із поміччю своєю, дихаючи на них і визволяючи від огуди їх. І раптово череп'я і залізні оті цвяхи безвісти погинули, святі ж пробули неушкоджені. Цим ще більше на гнів суддя розпалився і лезами повелів різати боки їхні — все доблесно терпіли святі, славлячи Бога.

По тому зібрав лютих звірів і наготував арену, де, коли привели туди мучеників, випущено було на них ведмедицю, і гадали всі, що вб'є й розтерзає плоті їхні, але нічого звірячого не виказала, а, ніби пошановуючи їхні святі ноги, лягла при них і обійняла їх. Тоді випущено було лева, що не тільки впокорився, як і ведмедиця, але й чудніше в ньому виявилася Божа сила, бо, рикаючи, заговорив людським голосом, ганячи гонителів і таку їхню суворість. Вони ж, затуливши вуха, все те вважали за волхвування святих мучеників, тож суддя повелів їх в один рів кинути, наповнений новим негашеним вапном, але марно трудився безумний, супротивлюючись Богу, що береже своїх рабів усюди неушкоджено, бо, в тому вапні три дні пробувши, цілі та здорові вийшли.

Валерій же, наскільки більше бачив святих нездоланних, настільки більше ярився на них гнівом, і, взувши їх у залізні чоботи, повні гострих цвяхів, примусив бігати. Але так і не міг перемогти непереможних воїнів Христових. І розпалив вельми піч, укинув туди святих, а з ними й блаженна Агатоніка, сестра святого Папила, ввійшла посеред полум'я, бажаючи бути причастницею тих-таки подвигів і померти за Христа; піч же вогнена не тільки їх не спалила, але перетворилася силою Христовою у холодну: дощ-бо великий пішов, вогонь погасив і вистудив піч. Коли ж вийшли із печі святі неушкоджені, знову ведені були в темницю, в якій, ніби в церкві, Богові співали. Не знаючи, що учинити, мучитель, нітячись від поразки, конечний щодо них видав вирок: щоб усічені були голови їхні. Повели святих укупі із Агатонікою на місце усічення, раділи і зводили очі та руки свої на небо, не тільки про себе, а й про тих, котрі вбивали, молитви творячи. Й отак скінчили подвига свого, від убивчого меча померши. Святі ж тіла їхні, безчесно кинені і зневажені, вірні таємно взяли і чесно поховали, славлячи Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж із Отцем і Святим Духом честь і поклоніння навіки. Амінь.

У той-таки день святого мученика Флорентія, котрий із Солуня, по багатьох муках од вогню помер.

І преподобного отця нашого Микити-ісповідника, що спершу був Патрикіи при отці Никифорі і при сині його Ставрикїі.

І святого мученика Веніямина-диякона, що постраждав у Персиді за Христа.

Місяця жовтня в 14-ий день

Страждання святих мучеників Назарія, Гервасія, Протасія та Келсія

Святий Назарій народився у Римі від батька євреянина, матері ж християнки, її ім'я було Перепетуя, вона прийняла святе хрещення від святого апостола Петра. Дійшов хлопець віку і довго роздумував, якої триматися віри: а чи батьківської, а чи материної, і зволив бути наслідувачем святої матері своєї, її ж бо молитва багато йому допомогла просвітитися, і хрещений був у єпископа Лина. Коли ж досяг зрілого віку, досконалим і в чеснотах виявився: старанно-бо служачи Богу, не про своє, а про багатьох спасіння дбав, навертаючи невірних до Христа. Взяв-бо від батьків своїх достойну частку маєтку і з нього міг добродіяти неімущим; вийшов із Риму і прийшов до Медіолану, і там усе добре використав, творячи милостиню убогим і служачи від майна свого в'язням, які за Христа страждали. Тоді-бо царював нечестивий Нерон, і було гоніння велике за християн, і багато тих, котрі ісповідували Христа, тримались у вузах, і мучили їх; їм-бо святий Назарій служив, утверджуючи їх у вірі і до подвига укріплюючи.

У той час і святі мученики Гервасій та Протасій схоплені були від Ануліна-князя і вкинені до темниці. І приходив до них часто святий Назарій, утішаючи їх корисною бесідою, і полюбив їх вельми, бачив-бо їх наповнених любові божественної, і бажали вони щиро й душі покласти за Господа, котрий поклав за нас на хресті душу свою. І такою до них прив'язався Назарій любов'ю, що не бажав розлучатися з ними, але з ними вкупі волів страждати й умерти. Звідомився князь,