Жоель Дікер - Зникнення Стефані Мейлер, Жоель Дікер

були хабарами від підприємців, то звідки взялася готівка Теда Тенненбаума, адже він так і не пояснив цього?

Запала довга мовчанка. Ми з Дереком збентежилися, й, побачивши те, Анна запитала:

— Як помер Тед Тенненбаум?

— Під час арешту, — коротко відказав я.

Дерек перевів розмову на інше, давши Анні зрозуміти, що ми не хочемо про це говорити.

— Треба щось і на зуб кинути, — сказав він, — ми ж і не снідали. Запрошую.

*

Мер Браун повернувся додому незвично рано. Мав спокійно подумати, що вдіяти, якщо доведеться скасувати театральний фестиваль. Він ходив туди й сюди вітальнею, обличчя було замислене. Його дружина, Шарлотта, що спостерігала за ним віддалік, бачила, який він знервований. Урешті вона підійшла, щоб спробувати бодай якось його заспокоїти.

— Алане, любий, — мовила вона, ніжно провівши долонькою по його чуприні, — а може, це ознака того, що пора вже відмовитися від того фестивалю? Це так згубно на тебе впливає...

— Як ти можеш казати таке! Ти ж актриса! Ти знаєш, що це таке! Мені потрібна твоя підтримка.

— Та я думаю собі, що, може, це доля. Цей фестиваль давно вже не дає зиску.

— Цей фестиваль повинен відбутися, Шарлотто! Він дуже важливий для всього нашого міста.

— Але чим ти заміниш основну п’єсу?

— Не знаю, — зітхнув він. — Я виставлю себе на посміховисько.

— Усе владнається, Алане, ось побачиш.

— Як? — запитав він.

У неї не було жодної думки з цього приводу. Вона сказала це просто задля того, щоб підбадьорити його. Тоді спробувала знайти вихід.

— Я спробую скористатися моїми зв’язками в театральному середовищі!

— Зв’язками? Люба, це просто чудово, але ж ти не виходила на сцену вже двадцять років. У тебе жодного контакту не лишилося.

Він обняв дружину, і вона поклала голову йому на плече.

— Це катастрофа, — сказав він. — Ніхто не хоче приїздити на цей фестиваль. Ні актори, ні преса, ні критики. Ми розіслали з десяток запрошень, та на них не відповіли. Я навіть написав Мета Островскі.

— Мета Островскі, критикові з «Нью-Йорк таймс»?

— Колишньому критикові з «Нью-Йорк таймс». Зараз він працює в «Нью-Йоркському літературному огляді». Це ліпше, як нічого. Але й він не відповів. До прем’єри двадцять днів, а фестиваль на грані краху. Залишається хіба що підпалити театр.

— Алане, — урвала його дружина, — не мели дурниць!

Тієї ж миті у двері подзвонили.

— О, це, мабуть, він, — пожартувала дружина.

— Ти когось чекаєш? — запитав Алан, якому було не до жартів.

— Ні.

Він підвівся й, пройшовши вітальнею, відчинив двері. То був Майкл Бірд.

— Добридень, Майкле, — сказав він.

— Добридень, пане голово. Даруйте, що вдерся непрошеним гостем у ваш дім, я весь час намагався додзвонитися, та ваш мобільний вимкнений.

— Я теж потребую спокою. Що сталося?

— Хочу, щоб ви прокоментували чутки, пане голово.

— Які чутки?

— А такі, що на фестивалі вже не буде основної вистави.

— Хто вам таке сказав?

— Я ж усе-таки журналіст.

— То ви повинні знати, Майкле, що чутки нічого не варті,— роздратовано мовив Браун.

— Цілком згоден з вами, пане голово. Тому й зателефонував менеджерові трупи, про яку ходять ці чутки, і він підтвердив, що виставу скасовано. Сказав, що в Орфеї актори не почуваються у безпеці.

— Маячня це все, — незворушно сказав Алан. — І, на вашому місці, я б цього не публікував.

— Справді? А чому?

— Бо виставите себе на посміховисько!

— Я виставлю себе на посміховисько?

— Ще й як. Невже ви гадаєте, Майкле, що я від початку не подбав про запасний варіант на той випадок, якщо театральна трупа, яка є в програмі, відмовиться від вистави?

— Справді? То чому ви не сповістили про це?

— Чому?.. Бо це буде виняткова вистава, — відтяв міський голова, не замислюючись. — Щось унікальне! Вона здобуде такий розголос, що всі глядачі їхатимуть сюди, щоб її подивитися! Я зроблю заяву, причому справжню, а не в комюніке, що його ніхто не помічає.

— І коли ви зробите цю велику заяву? — запитав Майкл.

— У п’ятницю, — відказав у тон йому Браун. — Авжеж, цієї п’ятниці, одинадцятого липня, зберу прес-конференцію в міськвиконкомі, й, повірте мені, те, що я скажу, буде величезним сюрпризом для всіх!

— Що ж, дякую за інформацію, пане голово. Я надрукую її в завтрашньому випуску, — сказав Майкл, який хотів перевірити, чи мер не блефує.

— Авжеж, прошу, — відказав Браун тоном, що намагався зберегти довіру.

Майкл рушив було до дверей. Та Алан не зміг утриматися й таки докинув:

— На забувайте, Майкле, що міська влада, надаючи вам приміщення, фінансує вашу газету.

— Що ви хочете цим сказати, пане голово?

— Що пес не повинен кусати руку, яка його годує.

— Ви погрожуєте мені, пане голово?

— Що ви, я не дозволив би собі. Просто даю вам дружню пораду, та й годі.

Майкл уклонився й пішов собі. Алан зачинив за ним двері і з люті аж кулаки зціпив. Відчув, як Шарлотта поклала йому долоню на плече. Вона все чула і тепер занепокоєно дивилася на чоловіка.

— Велика заява? — запитала вона. — А що ж ти заявиш, любий?

— Не знаю. У мене є два дні, щоб сталося диво. Інакше я заявлю про свою відставку.

- 5

Темна ніч

Середа, 9 липня — четвер, 10 липня 2014 року

Джесс Розенберґ

Середа, 9 липня 2014 року, Лос-Анджелес

За сімнадцять днів до прем’єри

З першої шпальти «Орфея кронікл» від середи, 9 липня 2014 року:

ЗАГАДКОВА ВИСТАВА, ЩО ВІДКРИЄ ТЕАТРАЛЬНИЙ ФЕСТИВАЛЬ

Зміна програми: у п’ятницю міський голова повідомить про виставу, що відкриє театральний фестиваль, і розповість про цю надзвичайну річ, яка зробить двадцять перший фестиваль одним із найпомітніших у його історії.

Я відклав газету тієї миті, коли мій літак приземлився в Лос-Анджелесі. Цей примірник «Орфея кронікл» дала мені Анна, коли я бачив її з Дереком уранці перед посадкою.

— Ось, тримай, — сказала вона, простягаючи мені газету, — прочитаєш дорогою.

— Або ж наш мер геній, або ж він по вуха в лайні, — усміхнувсь я, прочитавши заголовок на першій шпальті, перш ніж покласти газету в