Айріс Мердок - Чорний принц, Айріс Мердок

дуже пишні округлі груди, увінчані величезними коричневими мандалами[40]. Голова оголеного тіла має зовсім інакший вигляд, ніж убраного. Рум’янець сповз шиєю й розлився в глибокій V-подібній западинці між грудьми, поплямованій строкатою засмагою. Її тіло дихало непоказною цнотою. Я знав, що для Рейчел це був незвичний учинок. А ще я давно не бачив жіночих грудей. Я дивився на них, але не рухався.

— Рейчел, — сказав я. — Я дуже зворушений і розчулений, але мені справді здається, що це не надто розсудливо.

— Ох, припиніть.

Вона раптом обхопила мене за шию й повалила на ліжко. Трохи поштовхалася, поборсалася — і ось вона вже лежить поруч зі мною абсолютно гола. Тіло Рейчел було гарячим. Вона захекано дихала й притискалася вустами до моєї щоки.

— О Боже, — промовила вона.

Мабуть, не дуже ввічливо лежати поруч з оголеною жінкою, яка важко дихає, повністю вбраним, та ще й у черевиках. Я звівся на лікті так, щоб побачити її обличчя. Не хотів утопитися в цьому спекотному вирі. Уважно подивився на лице Рейчел. Гримаса на ньому нагадала мені деякі японські картинки: суміш радощів і болю, очі звужені, рот роззявився чорним прямокутником. Я торкнувся її грудей — надзвичайно легко провів по них долонею, вивчаючи їх на дотик. Потім опустив очі й роздивився її пухке, м’ясисте тіло. Поклав руку їй на живіт і відчув, як він стискається під моїми пальцями. Я був збуджений і приголомшений, але це ще не було бажанням. Здавалося, наче я вийшов за межі свого тіла й розглядав себе збоку, як картинку: повністю вбраний літній чоловік у темному костюмі та синій краватці лежить поруч з оголеною пані, схожою на рожеву грушу.

— Бредлі, роздягніться.

— Рейчел, — знову спробував я, — як уже казав, я зворушений. Я дуже вдячний, але не можу кохатися з вами. Я не маю на увазі, що не хочу. Просто не можу. Інструмент не спрацює.

— А ви завжди… мали… труднощі?

— «Завжди» навряд чи можна сказати. Я вже давно не був із жінкою. Цей привілей незвичний і неочікуваний для мене. І я не вартий його.

— Роздягніться. Я лише хочу обійняти вас.

Мені було страшенно холодно, і я досі бачив себе збоку. Я зняв черевики, шкарпетки, штани, білизну й краватку. Якийсь інстинкт самозахисту змусив мене залишити сорочку, але Рейчел розстібнула її гарячими тремкими пальцями. Лежачи в обіймах жінки, нерухомий і фізично охололий, поки її руки сором’язливо торкалися мене, я побачив крізь серпанок її волосся, як тремтить у щілині між завісами листя на вітрі, і відчув, що потрапив до пекла.

— Ви холодний як крига, Бредлі. І маєте такий вигляд, наче зараз розплачетесь. Не переймайтеся, дорогенький, це не має значення.

— Це має значення.

— Наступного разу все буде краще.

«Не буде наступного разу», — подумав я, і раптом мені стало так непереборно шкода Рейчел, що я й справді обійняв її та притиснув до себе. Вона ледь чутно збуджено зітхнула.

— Рейчел! Агов, ти де? — раптом пролунав унизу Арноль-дів голос.

Ми підскочили, як душі грішників, яких диявол уколов виделкою. Я плазував рачки, шукаючи на підлозі сплутаний у клубок одяг. Геть усе поспліталося. Рейчел натягла спідницю та блузку, не витрачаючи часу на білизну. Потім нахилилася до мене і, поки мої руки безпомічно шарпали вивернуті штани, її дихання залоскотало моє вухо.

— Я відведу його в садок. — Потім вона зникла, зачинивши за собою двері. Я почув унизу голоси.

Звичайно, мені знадобилося чимало часу, щоб одягнутися. Схоже було, що штанини зав’язалися внизу вузлами, і, коли я нарешті засунув у них ногу, щось тріснуло. Я взув черевики без шкарпеток, заходився знову роззуватися, але передумав. Шлейки заплуталися щільним клубком. Я набив кишені шкарпетками, краваткою й білизною. Підійшовши нарешті навшпиньки до вікна, я визирнув крізь щілину між завісами й побачив у садку внизу Арнольда з дружиною. Рейчел поклала руку чоловікові на плече й показувала йому якусь рослину. Пасторальне видовище.

Я скрався вниз сходами та відчинив парадні двері. Дуже тихенько причинив їх за собою, але вони не зачинялися. Я потягнув сильніше, і вони гупнули. Я побіг доріжкою, послизнувся на моху та з гуркотом розтягнувся. Хитаючись, звівся на ноги й щодуху побіг.

У кінці наступної вулиці я сповільнив темп, перейшов на швидку ходу і, повернувши за ріг, врізався простісінько в когось. Це була дівчина, убрана в дуже коротеньку смугасту сукенку. Вона мала голі ноги й босі ступні. Це була Джуліан.

— Перепрошую. Ох, Бредлі, просто супер. Ви навідували батьків? Як шкода, що я проґавила вас. Ідете на вокзал? Можна мені з вами? — Вона повернулася, і ми пішли далі разом.

— Я думав, що ти поїхала на поп-фестиваль, — сказав я, намагаючись приховати, що майже не здатен дихати від шалених емоцій.

— Я не змогла сісти на поїзд. Змогла б, якби не заперечувала, щоб мене розчавили, але я заперечувала: трохи страждаю на клаустрофобію.

— Я теж. Не місце нам, клаустрофобам, на поп-фестивалях. — Я розмовляв спокійно, але раптом збагнув: вона розповість Арнольдові, що зустріла мене.

— Не думаю. Ніколи там не була. А зараз ви прочитаєте мені лекцію про наркотики, правда?

— Ні. Хочеш почути лекцію?

— Я не проти вашої лекції. Але краще б вона стосувалася «Гамлета». Бредлі, як гадаєте, Гертруда змовилася з Клавдієм, щоб убити короля?

— Ні.

— Думаєте, вона мала роман із Клавдієм ще до чоловікової смерті?

— Ні.

— Чому ні?

— Вона занадто пристойна, — пояснив я. — І недостатньо смілива. Для цього потрібна значна хоробрість.

— Клавдій міг умовити її. Він був дуже впливовий.

— Як і її чоловік.

— Його ми бачимо тільки з Гамлетового погляду.

— Ні. Привид був справжнім привидом.

— Звідки ви знаєте?

— Знаю, та й годі.

— Тоді король, мабуть, був страшним занудою.

— Це вже інше питання.

— Підозрюю, що деякі жінки відчувають нервову потребу зрадити з кимось чоловіка, особливо коли досягнуть певного віку.

— Можливо.

— Як ви гадаєте, король і Клавдій колись любили одне одного?

— Існує теорія, що вони були коханцями. І Гертруда вбила чоловіка, бо мала роман із Клавдієм. Гамлет це, звісно ж, знав. Не дивно, що він мав розхитані нерви. У тексті є чимало завуальованих натяків на содомію. «Почорнілий хворий колос, отруйний для братів»[41]. Колос — фалічний символ, для братів — евфемізм для…

— Нічого собі! Де можна про це почитати?

— Я жартую. До цього не додумалися навіть в Оксфорді.

Я йшов швидко, і Джуліан весь час доводилося підбігати, щоб устигати за мною. Вона постійно поверталася до мене обличчям і витанцьовувала обабіч мене якісь дивні па.