Теодор Драйзер - Дженні Герхард, Теодор Драйзер

— Що за дівчинка! — говорив він дружині. — От усе їй треба знати! Вона мене запитує: де живе боженька? Що він робить? Чи є в нього ослінчик для ніг? Потіха, та й годі!

Він одягав онуку, коли вона прокидалася вранці, укладав її вечорами спати, дочекавшись, коли вона прочитає молитву. Він проводив з нею всі дні, і вона стала найбільшою його радістю і втіхою. Якби не було Вести, життя було б для Герхардта куди важчим тягарем.

Розділ XXVII

Всі ці три роки Лестер був щасливий з Дженні. Хоч їхній зв’язок і був незаконним в очах церкви й суспільства, але він давав йому спокій і затишок, він був дуже задоволений і вважав, що спроба вдалася, його інтерес до світського життя в Цинциннаті звівся до нуля, і він уперто відмахувався від всіляких намагань одружити його. Батьківська фірма була б для нього чудовим тереном діяльності, на якому він, безперечно, висунувся б, коли б тільки міг керувати нею; але він розумів, що це неможливо. Інтереси Роберта завжди ставали йому впоперек дороги, і чи стосувалося це їхніх поглядів, або їхньої мети, в усьому брати були тепер ще більш далекі один від одного, ніж будь-коли. Разів зо два Лестер замислювався над тим, щоб розпочати якусь іншу справу або ж увійти компаньйоном до іншої фірми, яка виробляє екіпажі, але в нього не вистачало духу це зробити. Лестер одержував п’ятнадцять тисяч на рік як секретар і скарбник батьківської фірми (брат був віце-президентом), і, крім того, п’ять тисяч давав йому капітал, вкладений у різні цінні папери. Він не був таким щасливим і спритним ділком, як Роберт; крім цих п’яти тисяч доларів, у нього нічого не було. Навпаки, Роберт, без сумніву, «коштував» триста чи навіть чотириста тисяч доларів, не рахуючи своєї майбутньої частки в батьківському підприємстві. Обидва брати розраховували, що спадщину буде розподілено з деякою перевагою для них: вони одержать по четвертій частині, а сестри по шостій. Здавалося цілком природним, що Кейн-старший саме так і вирішить, оскільки сини фактично вели всю справу. І все ж цілковитої впевненості не було. Старий може зробити, як йому забагнеться. Дуже ймовірно, що він буде в повній мірі добрий і справедливий. У той же час Роберт, безперечно, вміє взяти від життя куди більше. Отже, що ж залишалося робити Лестеру?

У житті кожної вдумливої людини настає час, коли вона оглядає минуле й запитує себе, чого ж вона варта і в розумовому, і в моральному, і в фізичному, і в матеріальному відношеннях. Це буває тоді, коли нерозсудливі юнацькі поривання залишаються позаду, коли перші самостійні кроки і найенергійніші зусилля вже зроблені, і все, до чого прагнув і чого досягнув, стає в твоїх очах непевним і неміцним. І в свідомість багатьох закрадається думка, що висушує душу, думка про марність буття, яку найкраще висловив Екклезіаст.

Проте Лестер намагався бути філософом. «Хіба не однаково, — часто говорив він сам собі, — чи живу я в Білому домі, тут, у себе, чи в «Гренд-Пасіфік?» Але сама постановка цього питання вже свідчила про те, що є в житті речі, яких йому не пощастило досягти. Білий дім був символом блискучої кар’єри великого державного діяча. Свій будинок і шикарний готель були втіленням того, що вдалося Лестеру досягти без зусиль з його боку.

І от — це було приблизно в той час, коли померла мати Дженні, — Лестер вирішив спробувати якось зміцнити своє становище. Він не буде марно витрачати часу, якого чимало забирають у нього нескінченні роз’їзди з Дженні. Він знайде, куди вкласти свої гроші. Якщо брат може знаходити якісь додаткові джерела прибутку, значить і він може. Він повинен утвердитися в своєму праві, він подбає про те, щоб зміцнити свій авторитет у батьківському підприємстві, й не дозволить Робертові потроху забрати все до своїх рук. Чи не доведеться пожертвувати Дженні? — і це також спадало йому на думку. У неї немає жодних прав на нього. Вона не може протестувати. Але чомусь він не уявляв собі, як би він міг це зробити. Це і жорстоко, й безглуздо; а головне (хоч йому й неприємно було признатись у цьому навіть самому собі) — це позбавило б його багатьох вигод. Вона йому подобалась, він, либонь, навіть кохав її — по-своєму, егоїстично. Він погано уявляв собі, як це він її покине.

Саме в цей час у нього виникли серйозні розходження з братом. Роберт хотів порвати із старою й поважною нью-йоркською фабрикою фарб, яка спеціально обслуговувала фірму Кейн, і зав’язати стосунки з одним концерном у Чикаго, — це було молоде підприємство з великим майбутнім. Лестер добре знав представників нью-йоркської компанії, знав, що на них можна звіритися, що їх зв’язують з фірмою Кейн давні й дружні стосунки, і через це заперечив проти пропозиції Роберта. Батько спочатку начебто погоджувався з Лестером. Але Роберт викладав свої доводи з притаманною йому холодною логікою, вперто дивлячись в обличчя брата жорстокими блакитними очима.

— Ми не можемо вічно триматися старих друзів тільки тому, що батько вів з ними справи, або через те, що ти їм симпатизуєш, — сказав він. — Потрібні зміни. Діло треба зміцнити; нам доведеться витримати сильну конкуренцію.

— Нехай вирішує батько, — сказав, нарешті, Лестер. — Мене це мало зачіпає. Так чи інакше, мені однаково. Ти кажеш, що в результаті фірма від цього виграє. Я доводив якраз протилежне.

— Я схильний думати, що Роберт говорить правду, — спокійно сказав Арчібалд Кейн. — До цього часу майже все, що він пропонував, виправдовувало себе.

Кров залила обличчя Лестера.

— Що ж, не будемо більше про це говорити, — сказав він і зразу ж встав і вийшов з контори.

Ця поразка, що спіткала його саме в той час, коли він вирішив взятися за розум, була для Лестера великим ударом. Випадок був дріб’язковий, але він був у деякій мірі останньою краплиною, а ще прикрішим було зауваження батька про далекоглядність Роберта в справах. Лестер почав запитувати себе, чи не віддасть батько перевагу Роберту при розподілі спадщини. Можливо, він дещо почув про його зв’язок з Дженні? А можливо, він сердиться, що Лестер подовгу не буває дома, вважаючи, що це шкодить справі? Лестер вважав, що несправедливо було б обвинувачувати його в недостачі здібностей чи в малій зацікавленості інтересами фірми.