Олександр Ірванець - Загальний аналіз (збірник)

догори, судомно перебираючи задніми лапами й розрізаючись навпіл глибше, глибше, глибше…

Кирюха біг схилом униз. Озирнувся лише на мить, та саме цього й не слід було робити. Безмежне біле черево розвалювалось, розпанахувалось, із його глибини слизькими клубками виповзав-опадав кишечник, де – рожево-червоний, а де – Біло-сріблястий, а ближче до хвоста – зелено-жовто-коричневий…

Очамимря заревла – уже по-іншому, вже від болю, а не від пристрасті. Кирюха прискорив біг, та було вже пізно. Велетенський хвіст, ніби гнучкий стовбур якогось небаченого дерева, конвульсивно котився схилом назустріч, загортаючись дугою, відрізаючи шляхи обабіч. Удар був коротким і неймовірно важким. Після цього колода хвоста, здригаючись у спазмах, іще двічі пройшлася тим самим місцем, дощенту плюндруючи, утоптуючи, притолочуючи криваві плями на тому місці, де ще мить тому біг живий чоловік, присипаючи їх глинистою бурою землею…

* * *

Повільно, довго, важко помирав град. Від смороду величезного мертвого тіла чманіли городяни, сахалися коні, падали птахи в польоті. Навіть пси бродячі падла того не їли, а які зважувались покуштувати, ті там-таки, на місці, й подихали зі скавучанням і виттям. Дух мертвотний огорнув усе на багато-багато верстов навколо. У воді риба – і та задихалася, косяками неживими пливла вниз за течією догори черевом.

Городяни, без володаря не спроможні життя впорядковане налагодити, поступово порозбрідалися собі: хто вздовж Ріки подався, а хто на захід, туди, де сонце за обрій ховається. Спорожніли будинки на подолі, збезлюдніла площа головна. Ніхто вже не гомонить, не співає, не збирає растаман-траву на схилах гір поскотинських. Стоїть порожнім колись преславний і великий град наш.

Тож якщо насправді є в нас десь там невідомі брати на сході, і якщо колись вони вирушать у дорогу далеку, і здолають її, і прийдуть до граду нашого, то, вийшовши на край берега лівого, найпершим, що побачать вони, буде білий довгий скелет величезної ящірки, який лежить посеред пагорба, звужуючись хвостом до Ріки. Нічого й далі не росте на пагорбі, ні кущі, ні трави кістяк той не затуляють, не приховують. Вітер свище в порожнинах кісток його, наче в сопілку посмертну, і подеколи птаство нечисте, чорнопере сяде перепочити на сплетінні ребер його чи на гребені звітрілому чудернацькому. Та ще часом як з-під землі вродиться біля нього худа й цибата постать волфа в довгому шкіряному плащі. Повільно пройде вздовж скелета, від голови до хвоста, і зникне, наче знову крізь землю провалиться…

Травень – червень 2002 р. Відень.

Листопад – грудень 2002 р. Рівне – Ірпінь

Примечания
1

Пані та панове! мене звати Вінсент. Я не тутешній, сам не знаю, як я тут опинився. Я хочу їсти, я не маю грошей. Будь ласка, купіть у мене мої роботи. Віддам недорого.

(обратно)
Оглавление День Перемоги Загальний аналіз Bruder Львівська брама   1   2   3 Золото Павла *******ка (Львівська брама-2) Очамимря Повість безврем'яких літ