Джорджо Щербаненко - Тенета зради

кожного віруючого християнина цю страшну підозру, яка справедливо щодо мене зародилася, з найщирішим серцем і невдаваною вірою вищевказану єресь і хибні погляди відкидаю, засуджую і проклинаю, як і взагалі кожну й усяку єретичну думку і вчення, що суперечить Святій Церкві, і клянуся, що в майбутньому більше ніколи твердити чи обстоювати не буду, ані усно, ані письмово, нічого, що привід дати могло б до таких підозр, і якщо я якогось єретика стріну чи когось у єресі запідозрю, то його цій святій установі, себто Святій Інквізиції, викажу, в тому місці, де в той час саме буду». Бідолаха, він не лише зрікався, але й, маючи сімдесят років, зобов'язувався вистежувати й виказувати таких самих єретиків, як сам. Історія — це вчителька життя, чого вона нас тільки не вчить. Двома пальцями, але дуже швидко, він закінчував передруковувати зречення Галілео Галілея: «Я, що нижче підписався, Галілео Галілей, признався, зрікся, присягнув і прийняв зобов'язання щодо вказаного вище, і з любові до правди цей документ про зречення своєю власною рукою підписав, проказавши його слово в слово…» Отже, йому довелося ще й виголошувати його. «… У Римі, в монастирі Міневра цього дня 22 червня року Божого 1633». І завершив: «Я, Галілео Галілей, мною написане вище зречення власноручно підтверджую».

— Дякую, — сказав Дука продавцеві книгарні й підвівся. — Дякую, — промовив до високої продавщиці й пішов. У тютюновій крамниці він купив конверт і марку, написав на конверті: «Міланське поліційне управління, докторові Карруа», вкинув листа до однієї з двох новеньких поштових скриньок на площі Кавур, поряд із трамвайною зупинкою, і вирушив пішки додому; він по дорозі навідався до трьох барів, з'їв у кожному по гарячому бутерброду, нічим не запиваючи, а вдома напився з крана води, яка нітрохи не нагадувала воду з гірського джерела, і нарешті вклався в ліжко, марно намагаючись заснути.

3

Задзвонив телефон. Він узяв трубку. Це був Маскаранті.

— Я не зміг допитати Розу Гавоні. Вона померла від шоку.

Отже, вони, мабуть, уже так ніколи й не дізнаються, куди поділися два мішечки мескаліну, кількасот грамів галюциногену, яким можна викликати галюцинації у жителів цілого міланського кварталу, наприклад Порта Віджентіна; адже то був М-6, суперконцентрований наркотик; нині люди вже не вдовольняються виноградним вином, яке є теж галюциногеном, — нині їм потрібен дурман сильніший, як бомба.

— Роза Гавоні померла від шоку, я не зміг її допитати, — повторив Маскаранті, подумавши, що Дука не дочув, через те й мовчить.

— Так, я чую. — Мало того, що вона, бідолашна, померла від шоку, перед тим їй довелося ще побачити свого Ульріко на мармуровому столі й промовити: «Так, це він, Ульріко Брамбілла». Мало того, що від шоку, мало того, що померла.

— Звеліть зробити обшук у помешканні Рози Гавоні, у м'ясних крамницях, допитайте всіх продавців, робіть усе, що вважаєте за потрібне, а я не можу гаяти часу на пошуки тих кількасот грамів наркотику, я — не відділ боротьби з наркоманією. — Він поклав трубку і зразу ж відчув докори сумління через свою різкість до сердешного Маскаранті, який нічим не завинив. Буде, мабуть, краще, якщо він прийме заспокійливі ліки; його сестра завжди тримала вдома ромашку, бо він не любив таблеток на основі метану, пропану та бутану, він людина, а не дизельний двигун. Зрештою, йшлося тільки про те, щоб дочекатися наступного ранку; його сестра, племінниця та Лівія Уссаро мають повернутися до Мілана, тоді він, можливо, заспокоїться. Була тільки четверта година дня, а треба дочекатися лише десятої години наступного ранку.

Він приготував собі ромашку, але вона його тільки роздратувала; тоді спробував згаяти час, приймаючи ванну, шліфуючи нігті та миючи голову. Після цього пішов у кіно; фільм був дурнуватий, проте публіка страшенно реготала. Він з'їв два гарячі бутерброди у двох різних закусочних, перевірив свої фінансові можливості, купив кілька газет та журналів, зокрема й два збірнички кросвордів; на обкладинці одного з журналів з актуальними подіями прочитав заголовок: «Остаточно з'ясовано подробиці у справі найбільшої торгівлі наркотиками». Але читати статті не став, бо не вірив в остаточне з'ясування подробиць; мішечки з мескаліном-6 пропали невідь-куди, і було б нерозумно вірити в якесь остаточне з'ясування подробиць у справі з наркотиками; такі справи не закінчуються ніколи.

О третій ночі він усе ще не спав; прочитавши майже всі газети й журнали, він вправно розв'язав чимало кросвордів, навіть дуже хитромудрих, призначених для досвідчених ерудитів. Потім довелося шукати ще чтива; він знайшов «Путівник по Італії Італійського туристичного клубу», виданий 1914 року, — це була пам'ятка про батька, відданого члена цього клубу, — і прочитав його гімн: «О земле наша свята, Мати дорога і прихильна, Відрадна твоя нам краса. Як жити, навчи нас, всесильна! До тебе любов нас веде. Нумо, друзі, вперед!» До путівника все ще був прикріплений талон (йому було вже понад п'ятдесят років) для тих, хто хотів вступити до клубу; якщо до Італійського туристичного клубу хотіла вступити одружена жінка, писалося в талоні, то потрібен був підпис її чоловіка. Якого великого поступу досяг світ порівняно з тією епохою! Тепер жінки швендяють туди-сюди з валізками, а в тих валізках — кулемети. Він саме читав, що атлас карт Італії масштабу 1:250 000 коштував 29 лір і п'ятдесят чентезімі, коли, дарма що була третя година ночі, задзвонив телефон.

Геть голий, він підійшов до телефону й узяв трубку.

— Ти спав? — Це був Карруа.

— Ні.

— Тим краще, отже, я тебе не розбудив. — Дуже вдалий жарт. — А от я спав, але до мене сюди привели якусь дівчину, вона твердить, нібито це вона зіпхнула в Навільйо того Турідду Сомпані та його подругу. Я більше нічого не розумію, приїжджай сюди.

— Так, звичайно. — Дуці однаково не спалось, а крім того, якась дівчина твердила, нібито саме вона пхнула у канал Турідду. Це не зовсім трималося купи, але хіба в житті щось узагалі тримається купи?

— Я пришлю по тебе Маскаранті з машиною, — додав Карруа.

— Гаразд, дякую. — Він почув, як Карруа на другому кінці дроту позіхнув.

— Вона американка, — промовив, позіхнувши, Карруа. Дука не відповів нічого.

— Пришелепувата американка, — кинув Карруа.