Колектив авторів - Новітнє вчення про тлумачення правових актів

що здійснюється юридичною особою, вважається перевезенням транспортом загального користування, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданої цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи»); ч. 3 ст. 1088 ЦК («безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі — банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків»); ч. 1 ст. 194 ГК («управнена особа зобов’язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою — безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов’язання не випливає обов’язок сторони виконати зобов’язання особисто»); ч. 4 ст. 203 ГК («господарське зобов’язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов’язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов’язання»); ч. 2 ст. 294 ГК («товарний склад є складом загального користування у разі якщо із закону, інших правових актів або виданого суб’єкту господарювання дозволу (ліцензії) випливає, що він зобов’язаний приймати на зберігання товари від будь-якого товароволодільця»); ст. 27 Закону «Про міжнародне приватне право» («якщо така організація діє на території України, до її діяльності застосовується законодавство України, яке регулює діяльність юридичних осіб, якщо інше не випливає з вимог законодавства чи суті правовідносин»); ст. 7 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» («іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Україні інвестиційною, а також зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченими законодавством України. При цьому вони мають такі ж права і обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції та законів України»); ч. 3 ст. 10 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» («зазначені органи територіального регулювання зовнішньоекономічної діяльності створюються за погодженням з відповідними місцевими Радами народних депутатів України та в межах загального ліміту бюджетних коштів, що виділяються на утримання відповідних органів державного регулювання України. Дії зазначених підрозділів (відділень) не повинні суперечити нормативним актам місцевих Рад народних депутатів України, за винятком випадків, коли такі дії передбачені або випливають із законів України») тощо.

10. «Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення» (ч. 3 ст. 551 ЦК). Якщо значне перевищення розміром неустойки розміру збитків визнається підставою зменшення розміру неустойки за рішенням суду, то тим більше підставою такого зменшення має бути відсутність збитків. Але і при цьому ознака значного перевищення має бути. Це означає, що при незначному розмірі неустойки та відсутності збитків на боці кредитора зменшення розміру неустойки є неможливим.

11. Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК «правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання». Звідси випливає і при тлумаченні висновком a fortiori виявляється правовий припис, згідно з яким викладене правило застосовується і до випадків, коли правочин від імені особи вчинений за відсутності повноваження на представництво взагалі. Судова практика йде шляхом якраз такого застосування ч. 1 ст. 241 ЦК. Але ж таке правозастосування без посилання на висновок a fortiori видається пов’язаним або з нехтуванням буквою закону, або з протизаконним розширеним тлумаченням положень актів законодавства, або з недоречним застосуванням закону за аналогією.

12. Враховуючи особливості правових приписів, які непрямо закріплюються в актах законодавства та виявляються висновком a fortiori, та на підставі аналізу нормативно-правових актів, автори цієї книги стверджують, що такі правові приписи підлягають переважному застосуванню перед правовими приписами, які непрямо випливають із актів законодавства та виявляються при тлумаченні висновком а contrario).

«Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов’язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу» (ч. 4 ст. 1277 ЦК). Ст. 1231 ЦК вирішує питання про спадкування обов’язків відшкодувати майнову шкоду (збитки), моральну шкоду і сплатити неустойку. Тобто, вона не вирішує питання виконання договірних зобов’язань, в тому числі грошових зобов’язань, повернення безпідставно отриманого (питання виконання основних зобов’язань). Непрямо із ч. 4 ст. 1277 ЦК випливає і при тлумаченні висновком a contrario виявляється правовий припис, згідно з яким територіальна громада не несе обов’язку виконання тих вимог кредиторів спадкодавця, які виходять за межі формулювань ст. 1231 ЦК (за межами додаткових зобов’язань). Але правовий припис, який непрямо випливає із положень актів законодавства і при тлумаченні виявляється висновком a contrario, не може суперечити правилу, що непрямо випливає із положення акта цивільного законодавства і встановлюється висновком a fortiori. Якщо на територіальну громаду покладається обов’язок задовольнити вимоги, що складають зміст додаткових зобов’язань відшкодування збитків, моральної шкоди, сплати неустойки (зобов’язань, що є формою відповідальності), то тим більше територіальна громада несе обов’язок задовольнити вимоги, що складають зміст основних зобов’язань спадкодавця перед кредиторами (ми тут не зачіпаємо проблему виконання цих зобов’язань в натурі чи виплати відповідних грошових сум).

13. Частина третя ст. 99 ЦК встановлює: «Члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов’язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов’язків». Чи можна застосовувати цей правовий припис до керівника і заступника керівника виконавчого органу товариства? Так, можна. Якщо можливе усунення від виконання своїх обов’язків членів виконавчого органу товариства, то тим більше можуть бути усунені керівник і заступник керівника товариства. Усунення від виконання обов’язків означає звільнення з роботи. Отже, звільнення з роботи керівника, заступника керівника, члена виконавчого органу товариства можливе за наявності не тільки підстав, передбачених законодавством про працю (у відповідних випадках — контрактом, укладеним відповідно до частини третьої ст. 21 КЗпП), а й безпосередньо на підставі ч. 3 ст. 99 ЦК.

Аналогічним чином на керівника, заступника керівника органу юридичної особи поширюється чинність ч. 4 ст. 92 ЦК («якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов’язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі»).

14. Відповідно до ч. 1 ст. 1214 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, відповідає за допущене нею погіршення майна