О. М. Мірошниченко - Науково-практичний коментар Земельного кодексу України

ділянку незаконно. Йшлося про земельні ділянки, що були частиною земельних масивів, свого часу наданих головам фермерських господарств у постійне користування.

Такий підхід слід визнати повністю помилковим, оскільки право на приватизацію земельної ділянки не залежить від членства у фермерському господарстві (див., зокрема, ст. 121 ЗКУ).

Порядок приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств визначається ст. 118 ЗКУ.

Слід мати на увазі, що в переважній більшості випадків члени фермерських господарств використовують земельні ділянки більшого розміру, ніж вони мають право безоплатно приватизувати. За даними Держкомзему України, станом на вересень 2005 р. в країні обліковувалось 46387 фермерських господарств, що використовували на праві власності та користування 3467 тис. га земель. Порівняно із 1993 р. середній розмір земельних ділянок фермерських господарств збільшився майже в чотири рази і зараз становить 74,7 га (у 1993 p.- 19,9 га)[114].

Надлишки земельних ділянок, як нам видається, можуть бути викуплені користувачами відповідно до ст. 128 ЗКУ, а також керуючись ПКМ від 24.01.2000 №118 "Про порядок викупу земельних ділянок громадянами (понад норму, яка приватизується безкоштовно) для ведення фермерського або особистого підсобного господарства" у частині, що не суперечить ЗКУ.

До частини першої. Розмір земельної ділянки, що може бути безоплатно приватизована відповідно до коментованої статті, повинен дорівнювати розміру "земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради". У випадках, коли на території ради розташовано кілька сільськогосподарських підприємств, землі яких підлягають паюванню, слід звертатися до положень п. "а" ч. 1 ст. 121 ЗКУ, відповідно до якої у даному випадку "розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району".

Відповідно до Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих в колективну власність сільськогосподарських підприємств і організацій" від 08.08.1995 №720, що визначив засади обчислення розмірів земельних часток (паїв), пай обчислюється не у фізичних, а в умовних (кадастрових) гектарах, та у вартісному вираженні (детальніше див. коментар до п.п. 16, 17 розділу X "Перехідні положення ЗКУ). З цього слідує, що саме в таких одиницях повинен визначатися і розмір земельної ділянки, що приватизується.

Неважко помітити, що існує принаймні два можливих шляхи обчислення середнього розміру земельної частки (паю) по кільком господарствам або середнього по району. У першому випадку середній розмір земельної частки може бути отриманий шляхом простого виведення середнього арифметичного, тобто шляхом сумування вартості однієї земельної частки (паю) по окремих господарствах та їх поділу на кількість господарств[115]. У другому випадку середній розмір земельної частки можна вивести шляхом виведення середньозваженої величини, тобто шляхом сумування загальної вартості земельних часток (паїв) по всіх господарствах і ділення отриманої суми на загальну кількість часток (паїв)[116]. Земельний кодекс не визначає, який спосіб повинен застосовуватися у даному випадку. Видається, що більш правильним буде застосування другого підходу як більш об'єктивного: за такого підходу буде забезпечений більш справедливий розподіл земельних ділянок.

До частини другої. Відповідно до ч. 2 коментованої статті, право на отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства не мають ті члени фермерських господарств, що раніше "набули право на земельну частку (пай)". Така норма повинна сприяти справедливому розподілу земельних ділянок між громадянами України, запобігати зловживанню правами на приватизацію земельних ділянок. Дане формулювання позбавляє права на приватизацію земельної ділянки для ведення фермерського господарства осіб, що набули земельну частку (пай) із земель як колективної власності (див. п.п. 16, 17 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ), так і у процесі приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств (ст. 25 ЗКУ).

Разом із тим, як видається, в силу призначення даної норми не можна вважати, що вона позбавляє права на приватизацію земельних ділянок для ведення фермерських господарств тих осіб, які придбали право на земельну частку (пай) у землях, переданих свого часу у колективну власність, вторинним шляхом, за різними видами цивільно-правових угод (правочинів), наприклад, успадкувавши право на пай.

Стаття 33. Земельні ділянки особистих селянських господарств

   1. Громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

   2. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на умовах оренди.

   3. Використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.

Загальна характеристика. Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - "це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму". Згідно із ч. 3 тієї ж статті, ведення ОСГ не відноситься до підприємницької діяльності.