Антон Віталійович Санченко - Земля Георгія

якщо не настукають окремо. І що відвалили вони вже, теж попередь людину. А то він всі бланки коносаментів штампом для білизни зараз попсує. Ні, ти це бачив? У нас ще й з вантажними документами на чай не слава Богу. * * *

Вишки на Родіоновій вахті проходили.

Понатикано їх уже в морі під Тарханкутом, як у Перській затоці. Тільки що ніякі іракці по них ракетами не шмаляють. І нафти нема. Все ніяк не добуряться. Самий газ. А так — один до одного.

— Знаєш, Пашко. Схоже, він шмотки вже пакує. Брав я у нього довідник капітана, вернути попросив, — Родіон каже.

— Це ще що, — відповідаю. — Панін гранату на місці не знайшов. Хто її запакував?

— Усіх я вже попитав. Ти останній. Ми думали…

І таке зло мене взяло. Дорослі ж начебто мужики… Ще чого думали?

Мнеться Родіон.

Тоді я і викладаю йому, що ще. В стилі дамського роману.

— Так ти знаєш? Я ж просив і кубанців, і механіків помовчати.

— А ніхто й не казав. Навпаки — не знали, куди ще поцілувати. Коли це в нас таке було? Раз Палич таке заспівав, значить, точно нічого не було. До його слів капітанську поправку, 180 градусів, додавати треба.

І тут мене нарешті прострелило. Поправка!

Я — до стола штурманського. Ось вона — акуратність у стовпчик. Східне схилення. Істинний курс мінус схиленння плюс-мінус девіація… На аркушику все по вченому — дельти та сигми усілякі. Але не треба грецьку вивчати, щоб плюс від мінуса відрізнити.

Не може бути, щоб так легко. Я розсміявся навіть. У мене звивина за звивину загортаються, в Холмса й Ватсона одна з одною грають і філологічні теорії вибудовують, на заздрість Бодуену де Куртене. А ось він — мій письмовий документ на такий випадок. Довідка моя на медкомісію — здоровий. Ніякої помполітської хвороби. «Гвозді би дєлать із етіх людей…»

У довідник капітанський він, нарешті, зазирнути вирішив! Так нема ж там цього! Це ж перший курс, другий семестр. Мене й то пізніше з морехідки витурили. Радистам без фанатизму, один семестр, але також прокладку викладали.

— Слухай, Родіоне, — кажу. — Заспоримо?

— На що?

— А на те, що під Очаковом гросс-адмірал наш заходиться тебе судноводінню навчати. Довірить командування судном у вузькостях.

— Так у нашого моторного човна — забровкове плавання, поза каналом можна, до чотирьох кабельтових.

— А в капітанському довіднику це є? — питаю.

— Ось і перевіримо, — сміється Родіон. — Добре, замьотано. На шашлики й пиво — по приходу.

Про те, що ми повз Тендрівський маяк промажемо, як завжди знесе, я поки не став об заклад битися. Сам пересвідчитися хотів. Але шашлики Родіон вже, вважай, програв. Шлункові соки в мене вироблятися почали, ледь відкрилася Кінбурнська коса. (Мимо Тендри таки «знесло».)

І як Суворов ганяв по ній турецький десант? Коса ця — одна назва, що берег. Вузька, як шампур. Хвилі іноді перескакують.

— Судно, що рухається з моря в лиман, відповідайте Лагерному-94! — ожив прикордонник з Первомайського острова.

До революції називався він островом Морської батареї.

У 1905 році на ньому чекав суду лейтенант Шмідт, який насправді був уже капітаном другого рангу. Судили його навіщось в Очакові. Місті, однойменному з його бунтівним крейсером.

* * *

— Отже, заступай, Родіоне. Попрактикуйся. Дійсно, навіщо нам сторонню людину на старпомське місце брати? Не боги горщики ліплять. Я на крилі буду. В разі чого підстрахую.

Як тут англійським гумористом не станеш? Знав я, що нічого нового наш тенор вигадати не годен, але ж не так дослівно! Якраз і я, і Кела на місткові, міняємося. А він — слово в слово. Гарно текст завчив. І хто йому пише ці репліки?

— До шостого коліна каналу я хіба що з закритими очима ще не практикувався. Мій буксир до Чорноморського заводу п’ять років прикомандирований був…

— Пробач, Радичку, зовсім забув. У тебе ж і дружина миколаївська? І як? А у мене ось все через бабу сторчма пішло…

Якби він у «Запорожці за Дунаєм» зненацька затягнув арію варязького гостя, диригент упав би в оркестрову яму з меншим гуркотом, ніж ми з Келою на задниці.

* * *

На Станіславо-Аджигольських створах Родіон витребував мене на стерно.

— Я по Херсонському каналу давненько не ходив, у 86 році востаннє, коли землечерпалку на Чорнобиль буксирував.

Палич, як і обіцяв, «підстраховував» Родіона на крилі: роздивлявся в біноклі баб на прогулянковій палубі зустрічного пасажира. Одного тільки разу дії практиканта-Родіона помітно стурбували наставника: коли Радик зібрався відійти в гальюн посцяти.

На Великих Касперівських створах Радик, не відриваючись від бінокля, попросив у свого капітана-наставника технічної допомоги: глянути по карті, який там компасний курс на цьому коліні каналу виходить.

— Вісімдесят і п’ять десятих — вирахував у стовпчик наставник.

— На румбі сімдесят! — доповів я, виправивши одразу на десять градусів, щоб не цяцькатися.

— На створі! — підтвердив Радик. А як же інакше?

Радик