Степан Дмитрович Ревякін - Гуляйполе

— Вони матимуть стільки прав, скільки робітники й селяни, не більше. Експлуатація людини людиною заборонена раз і назавжди.

Майдан загув, як бджоли у вулику, а потім вибухнув гнівом. Кожний кричав своє, але всі прагнули одного — негайної розправи над багатіями, причому жорстокої. І розподілу їхнього майна між бідними.

Макуха продовжував щось говорити, але його вже ніхто не слухав. Люд почав дичавіти. Якийсь середніх літ чоловік з двома наганами за ремінним паском на щось видерся, може й на тачанку, бо за натовпом не було видно, й крикнув:

— Та чого ви його слухаєте? Хіба не видно, що він — поміщицький годованець? Тягніть його, хто там ближче, з трибуни і в морду!

У гуляйпільців ненависть до поміщиків була неймовірно великою, лише одна згадка про них вже у кожного викликала пропасницю. Тож зрозуміло, що після такого викрику озброєного махновця можна було чекати від мітингуючих лише некерованої бурі. І вона сталася. Натовп поліз до трибуни, прагнучи зловити Левка за поли пальта. Звісно, зловили б і розтоптали б. Та Махно взяв Макуху за руку і повів до своєї тачанки. Привіз Нестор його у штаб і наказав посадити в холодний льох, мовляв, нехай мерзне сучий син, все одно йому довго не жити — буде розстріляний. А що? Такою була чоловіча угода: переконає людей у необхідності союзу з Петлюрою — житиме, не переконає — до стінки і квит!

А в тім, після мітингу — не до Левка. В голові Нестора — Галина Кузьменко. Викликав Негребецького й дав йому завдання розшукати її та привезти у штаб. Сказано — зроблено. Галина приїхала уся розчепурена й розцяцькована, мов пава принадна. Сміялася дзвінко, поводилася розкуто й зазивно. Не піти Нестору їй назустріч — рівнозначно програти виграний бій. Пішов... І відразу постало питання, куди їхати? Галина запропонувала село Царекостянтинівку, де зараз, мовляв, тимчасово живе на квартирі у добрих хазяїв її подруга — землячка Фаня Гаєнко[25], яка вчителює у місцевій земській школі.

— Не заміжня? — поцікавився Нестор.

— І ні з ким не зустрічається, — відповіла Галина. — А дівчина — кров з молоком.

— Тоді візьмемо для неї хорошого хлопця.

— Кого?

— Мого найвірнішого товариша Федю Щуся.

— Про нього я вже начулася. Бери.

Поїхали на двох тачанках. За кучера в Нестора був Сашко Нетреба, а в Щуся — Гриша Лютий [26]. Приїхали в надвечір'я. Фаня та її хазяї зустріли гостей радо. Господар тут же почав поратися біля махновських коней: випряг їх з тачанок, завів у стайню, дав сіна й вівса, а господиня зарубала четверо молодих, але вже здорових півнів, облила окропом і заходилася їх скубти. Їй активно допомагали Нетреба й Лютий. А Фаня тим часом разом з подругою ставили на стіл різні холодні страви: квашені огірки, капусту, драглі, ковбасу м'ясну, яку перед цим розігрів на скороводі особисто сам Нестор.

"Батько" виявився непоганим кухарем: сам взявся смажити картоплю — недовірив це робити нікому, бо сказав: "Я посмажу так, як моя мати". І посмажив: зі шкварками, причому, порізав картоплю не "соломкою", як це робили більшість гуляйпільців, а тонкими кружальцями і всі їх зарум'янив. А ще отаман запитав господарів, чи є в них борщ?

— А чому ж? Хіба ми не українці?... Є та ще й свіжий, недавно зварили, — відповіли йому.

— Слава! — вигукнув Нестор. — Тоді вважайте, що іншої закуски для мене не потрібно, особливо, коли гарячого-гарячого подасте.

Його мати з причини сімейної бідності варила дітям борщ лише на великі свята і щонеділі. Тож малеча чекала таких днів з нетерпінням. Саме з далекого і ненависного Несторові дитинства він зберіг про борщ, як про їжу, найприємніше враження.

Через півгодини стіл аж вгинався від наїдків. Спиртного було також хоч залийся: німецький "шнапс" у різних пляшках та всякі іноземні вина — не дарма ж перемогли окупантів і в переможених забрали їхній допінг "під мітлу".

— Щоб не лізли на нас п'яні, як свині в город, — так пояснив експропріацію спиртного Нестор, виставляючи пляшки на стіл.

Перші дві чарки випили за перемогу, а третю, як