Брем Стокер - Граф Дракула

— Моє життя самотнє, і я завжди був такий заклопотаний своїми справами, що в мене залишалося дуже мало часу для дружби; але з того часу, як мій друг Джон Сьюард викликав мене сюди, я зустрів стільки хороших людей, що тепер я більше ніж будь-коли відчуваю свою самотність, яка посилюється з роками. Запевняю вас у своїй безмежній відданості, дякую вам за те, що ви довели мені існування милих жінок, які втішають життя, і життя, і віра, яких служать добрим прикладом для дітей. Я радий, дуже радий, що можу бути вам корисним, бо якщо ваш чоловік страждає, то хвороба його напевно з галузі моїх знань. Обіцяю вам зробити все, що в моїх силах, щоб він був здоровий і мужній і щоб ваше життя було щасливе. А зараз з'їжте що-небудь. Ви дуже змучені і дуже схвильовані. Джонатану важко буде бачити вас такою блідою, ви повинні пожаліти його, тому треба їсти і сміятися. Ви все вже сказали мені про Люсі, не будемо більше говорити про це: це дуже сумно. Я переночую в Ексетері, бо хочу обдумати все, що ви повідомили, а потім, якщо дозволите, поставлю вам ще декілька запитань. Тоді ви розповісте мені про хворобу Джонатана, але не зараз — зараз ви повинні їсти.

Після сніданку ми повернулися до вітальні, і він сказав:

— Тепер розкажіть усе про нього.

Спочатку я побоювалася, що цей учений мене сприйматиме дурепою, а Джонатана божевільним — його щоденник такий дивний — і я не наважувалася починати. Але він був дуже люб'язний, обіцяв мені допомогти, я повірила йому і почала свою розповідь.

— Моя розповідь буде дуже дивною, але ви не повинні сміятися ні з мене, ні з мого чоловіка. Від учора мене охопив якийсь сумнів, але сприйміть це серйозно і не вважайте мене дурепою через те, що я могла повірити деяким дивним речам.

— О, моя люба, — відповів він, — якби ви тільки знали, через які дивні явища я тут, то самі розсміялися б. Я навчився поважати чужі переконання, якими б вони не були. У мене широкі погляди на все, і змінити їх може лише щось дивне, позамежне, і невідомо, божевільне воно чи здорове.

— Дякую вам, безмежно дякую вам! Ви полегшили мені завдання. Якщо дозволите, я дам вам прочитати один зошит. Він дуже довгий, але я передрукувала його на машинці. Це копія щоденника Джонатана за кордоном; тут описано все, що з ним відбулося. Я не скажу про нього нічого, поки ви самі не прочитаєте і не дійдете висновків. Потім ми знову зустрінемося, і ви розповісте, що ви думаєте з цього приводу.

— Обіцяю, — сказав він, коли я подавала йому зошита. — Я зайду, якщо дозволите, завтра вранці, раніше, відвідати вас і вашого чоловіка.

— Джонатан буде вдома о пів на одинадцяту, приходьте до сніданку і тоді його побачите; ви можете встигнути на швидкий о 3.34 і будете в Паддінгтоні близько восьмої.

Він узяв з собою папери і пішов, а я сиджу тут і думаю — думаю, сама не знаю про що.

Лист Ван Хелзінка до місіс Харкер

25 вересня, 6 година.

Дорога мадам Міно, я прочитав дивний щоденник вашого чоловіка.

Можете спати спокійно! Це страшно і жахливо, але все-таки це правда! Присягаюся своєю головою! Можливо, іншим від цього гірше, але для вас і для нього в усьому цьому немає нічого страшного. Ваш чоловік дуже смілива людина і запевняю вас — я добре знаю людей — що той, хто може спуститися по стіні, як він зробив це, та ще знайти в собі мужність повторити те саме — у того потрясіння не може бути тривалим. Мозок і серце його здорові, це я гарантую, навіть не обстеживши його; а тому заспокойтесь. Мені доведеться багато про що його розпитати. Я буду радий зустрітися з вами, оскільки щойно дізнався так багато нового, що зовсім не можу оговтатися; сподіваюся на побачення з вами.

Відданий вам, Авраам Ван Хелзінк.

Лист місіс Харкер до Ван Хелзінка

25 вересня, 6.30 вечора.

Любий лікарю Ван Хелзінк!

Безмежно вдячна вам за ваш люб'язний лист, від якого мені полегшало на серці. Але невже це правда, і такі жахливі речі дійсно можуть відбуватися; який жах, якщо цей пан, це чудовисько дійсно в Лондоні! Моторошно навіть подумати про це! Я щойно одержала телеграму від Джонатана; він виїжджає сьогодні ввечері о 6.25 з Лаунсестона і буде тут о 20.18, тож сьогодні ввечері я вже не хвилюватимуся. Тому прошу вас завітати до нас завтра на сніданок до восьмої години, якщо це не дуже рано для вас; якщо ви поспішаєте, то можете виїхати о 10.30, тоді ви будете в Паддінгтоні о 2.35. Ваш відданий і вдячний друг.

Міна Харкер.

Щоденник Джонатана Харкера

26 вересня.

Я сподівався, що мені більше нічого занотовувати в цьому щоденнику, але помилився.

Коли я ввечері повернувся додому, Міна вже приготувала вечерю; після вечері вона розповіла про візит Ван Хелзінка, про те, що вона дала йому обидва щоденники, і про те, як вона за мене хвилювалася. Вона показала листа лікаря, в якому він говорив, що все, що сталося, — правда. Це відразу, повернуло мене до життя. Я сумнівався в реальності того, що відбулося, і це мене пригнічувало. Але тепер, коли я знаю напевно, я нічого не боюся, навіть самого графа. Він, як видно, все-таки зважився приїхати до Лондона, і той, кого я бачив, був, без сумніву, він. Тепер він помолодшав. Ван Хелзінку судилося зірвати з нього маску і розшукати його. Ми пізно сиділи і розмовляли про це. Міна одягається, а я зараз вирушаю у готель до Ван Хелзінка.

Мені здається, він здивувався, побачивши мене. Коли я увійшов до його до кімнати і назвався, він узяв мене за плече і, повернувши до світла, сказав, спершу добре мене роздивившись:

— Але ж мадам Міна сказала, що ви хворі, пережили потрясіння.

Мені було дивно чути, як цей добрий, серйозний старий називає мою дружину «мадам Міною». Я посміхнувся і відповів:

— Я був хворий, у мене було потрясіння, але ви мене вже вилікували.

— Яким чином?

— Вашим учорашнім листом до Міни. Я дуже сумнівався, і все здавалося мені неприродним, я не знав, чому вірити, я не вірив навіть своїм власним відчуттям. Не знаючи, чому довіряти,