Брем Стокер - Граф Дракула

вами побачитися. Ви можете мені довіритися. Я друг лікаря Сьюарда і лорда Годалмінга. Мені доведеться тримати наше побачення в секреті. Якщо ви дасте згоду, я одразу ж приїду в Ексетер, куди й коли накажете. Дуже прошу вибачити мені. Я читав ваші листи до Люсі і знаю вашу доброту; знаю також, як страждає ваш чоловік, тому прошу нічого йому не говорити, бо це може йому зашкодити. Ще раз перепрошую.

Ван Хелзінк.

Телеграма місіс Харкер до Ван Хелзінка

25 вересня.

Приїжджайте сьогодні поїздом о 2.25, якщо встигнете. Буду цілий день удома.

Вільгельміна Харкер

Щоденник Міни Харкер

25 вересня.

Я дуже хвилююся, очікуючи на пана Ван Хелзінка, оскільки інтуїтивно передчуваю, що він роз'яснить мені хворобу Джонатана, не кажучи вже про те, що він був біля Люсі під час її останньої хвороби і все мені розповість і про неї. Можливо, він тільки через це й приїжджає; він хоче довідатися щодо Люсі та її ходіння уві сні, а зовсім не про Джонатана. Значить, я так і не знатиму істини! Яка я дурна! Цей жахливий щоденник цілком мене поглинув, і я не можу від нього відмовитися. Звичайно, цей візит стосується Люсі. Мабуть, до неї повернулася колишня звичка і вона, напевно, заслабла після тієї жахливої ночі на кручі. Поглинена своїми справами, я зовсім про це забула. Вона, мабуть, розповіла йому про свою прогулянку тієї ночі на кручі та сказала, що я про це знала; і тепер він, можливо, хоче, щоб я повідомила подробиці.

Я нічого не скажу йому про щоденник, доки він сам не запитає. Я така рада, що мій щоденник переписаний на друкарській машинці, тож якщо він запитає про Люсі, я просто передам йому щоденник, і це позбавить мене зайвих розпитувань.

Пізніше.

Він був і пішов. Яка дивна зустріч і яка плутанина у мене в голові! Мені здається, що все це сон. Невже ж правда? Якби я не прочитала щоденника Джонатана, ніколи б не повірила в можливість тих подій. Мій бідолашний, милий Джонатан! Як він, мабуть, страждав! Дасть Бог, він заспокоїться остаточно. Я буду його оберігати від усього. Якщо він напевно знатиме, що слух і зір не обдурили його, це буде для нього втіхою і підтримкою. Ним напевно оволоділи сумніви, тому якщо вдасться їх розсіяти, він буде задоволений і легше переживатиме цей удар. Лікар Ван Хелзінк, мабуть, дуже милий і розумний пан, бо він друг Артура і лікаря Сьюарда і його запросили з Голландії для лікування Люсі. На мене він справив враження людини доброї, сердечної і благородної. Завтра він прийде знову, я запитаю його щодо Джонатана і, дай Боже, всім цим тривогам настане кінець.

А поки що скористаюся з відсутності Джонатана, щоб детально записати наше сьогоднішнє побачення.

О пів на другу пролунав дзвінок. Мері відчинила двері і доповіла про прихід лікаря Ван Хелзінка.

Це чоловік середній на зріст, здоровий, широкоплечий, із швидкими рухами. Видно, він дуже розумний і має велику силу волі; у нього благородна голова, досить велика. Обличчя чисто виголене, з різким, квадратним підборіддям, великим, рішучим, рухливим ротом, великим, прямим носом. Лоб широкий і благородний. Виразні темно-сині очі досить широко розставлені, їх вираз то ласкавий, то суворий.

— Місіс Харкер, чи не так?

Я ствердно кивнула головою.

— Колишня міс Міна Мюррей?

Я знову кивнула.

— Я прийшов до Міни Мюррей, колишньої подруги Люсі Вестенр, поговорити про померлу.

— Сер, — сказала я, — я рада бачити друга Люсі Вестенр, — і простягнула йому руку.

Він узяв і лагідно вимовив:

— О, мадам Міно, я знав, що друзі тієї бідолашної дівчини повинні бути хорошими, але все-таки те, що побачив…

Він низько вклонився. Я запитала, навіщо йому хотілося мене бачити, і він відразу почав:

— Я читав ваші листи до міс Люсі. Я хотів дещо довідатися, але не було в кого. Я знаю, ви жили з нею в Уайтбі. Вона іноді вела щоденник — вас це не повинно дивувати, мадам Міно — вона почала його після вашого від'їзду, за вашим же прикладом; у ньому вона згадує про певні події у своєму житті і говорить, що ви її врятували. Це навело мене на деякі припущення, і я прийшов просити вас розповісти мені все, що ви пам'ятаєте.

— Я гадаю, лікарю, що зможу розповісти вам усе.

— Он як! У вас гарна пам'ять на факти і деталі? Це не завжди трапляється у молодих пані.

— Ні, лікарю, річ не в пам'яті, просто я записувала все і можу вам показати, якщо хочете.

— Я буду дуже вдячний; ви зробите мені велику послугу. Я не могла втриматися від спокуси вразити лікаря — мені здається, що це природжене жіноче відчуття, — і я подала йому свій щоденник, записаний стенографічно. Він узяв його із вдячністю, вклонився і сказав:

— Дозвольте прочитати?

— Якщо хочете, — відповіла я, зніяковівши. Він розкрив зошит, і вираз його обличчя одразу змінився.

— Я знав, що Джонатан дуже освічена людина, але й дружина його теж виявилася на диво розумницею. Але чи не будете ви такі люб'язні прочитати щоденник мені? На жаль, я не знаю стенографії.

Тут я зрозуміла, що жарти скінчилися, і відчула незручність. Я дістала свою копію, передруковану на машинці, з моєї робочої шухляди і передала йому.

— Вибачте, — сказала я, — я зробила це ненавмисно, гадала, що ви хотіли запитати мене щодо Люсі, але щоб вам не чекати, — для мене це не важливо, але ваш час, я знаю, дорогий, — я можу дати вам мій щоденник, передрукований для вас на машинці.

— Дозвольте мені прочитати його зараз? Можливо, мені доведеться про дещо запитати вас?

— Так, будь ласка, прочитайте його зараз, а я поки що розпоряджуся щодо сніданку; за сніданком можете розпитувати мене, скільки хочете.

Він вклонився, потім усівся в крісло спиною до світла і занурився в читання, я ж пішла подбати про сніданок, передусім для того, щоб йому не заважати. Повернувшись, я застала лікаря, який ходив туди-сюди кімнатою; на обличчі його відбивалася тривога.

Тут уже я більше не могла витримати. Мені стало шкода Джонатана; жах, який йому довелося пережити, дивна таємничість його щоденника і той страх, який не покидав мене відтоді, все це зримо постало переді мною. Я, мабуть, була болісно засмучена, бо впала на коліна і, простягнувши до нього руки, благала його вилікувати мого чоловіка. Він узяв мене за руки, підвів, посадив на диван і