Олексій Михайлович Волков - Гра у три руки

опер — за гарячими слідами таке не розкривають. Думка ж про те, що оце «таке» — взагалі єдине у своєму роді за історію криміналістики не лише цього мегаполісу, її чомусь не спадала. Вочевидь, у даній ситуації цей аспект був другорядним.

Однак на кінець дня Ірина таки забуксувала. Далася взнаки втома. Та й лист, що не означав нічого особливого, ніяк не вдавалося приладнати до якихось конкретних справ фірми. З іншого боку, це зіграло їй на руку, адже Андрій наполегливо запрошував на горнятко кави. Проте бажання добити роботу до кінця мало на меті не лише відмову несподіваному претендентові. Щось бентежило її, не дозволяючи махнути рукою. А якщо врахувати час надходження листа, ставало ще цікавіше. Кореспонденція, про яку йшлося, з'явилась у ящику Дробота за п'ять хвилин до початку «клубного столу» — заходу, який за щасливим збігом так і не став фатальною подією в її житті. Проте тоді лист не мав перспективи прочитання — надійна програма захищала його «розпакування» зусиллями адресата. Навіть такий монстр програмних технологій як Дробот не зміг би здійснити це упродовж двох годин. Ключі ж для розкодування надійшли акурат за десять хвилин до закінчення тієї ж конференц-розмови, таємницю якої оберігав покійний і про яку навіть не здогадувавсь Андрій. З огляду на це варто було так усе й залишити.

Покопирсавшись у цифрах, «злазивши» зайвий раз до бухгалтерії, Ірина зрештою знайшла те, до чого при бажанні можна причепити цей лист. Виглядало навіть переконливо як для «лівої» людини. Сам же лист довелося надійно заховати у вигляді копії для власних потреб. Зміст його був звітом про розрахункові операції. І подібного до такого, якщо не брати до уваги особливості, що відкрила Ірина, набиралося загалом ого-го скільки!

А через годину вона поїхала з дому. Як на здоровий глузд, такі дії не те що попахували — смерділи авантюризмом. Проте життя вчило її не так, як інших людей. Висновки Ірини з отриманих уроків завжди претендували на оригінальність. Тому вона, дотримавшись належних вимог конспірації, забрала з камери «нелегальний» ноут і присіла у тому ж кафе. Хоч би не на цілу ніч...

І справи зрушилися. Знайому інформацію обробляти швидко. І невдовзі у безмежній навалі цифр, яку свого часу впродовж двох годин під теплим крильцем Дробота зуміла народити поважна компанія, Ірина відшукала «хвіст» отих рахунків, що цікавили її. А далі більше. Розпочавши, зупинитися вже не могла. Знову дурна звичка досягати істини, доводити усе до кінця, хоч і так було зрозуміло. Мільярди, якими протягом двох годин рухали ці мастодонти, дивували, викликаючи мало не запаморочення. Тому її не надто вразила цифра триста «штук» «євриків», що на певному етапі відщепилася від «сумарного» бабла і попрямувала у відомому напрямку.

От і розгадка. Триста тисяч у європейській валюті були краплею у морі й становили плату за оренду «приміщення» для оборудки. Усе розрахували заздалегідь. За п'ять хвилин до початку «клубного столу» Дробот отримував номер рахунка й мав нагоду переконатися, що йому реально платять. І лише за десять хвилин до закінчення операції генеральному надходили коди для розпакування листа. Лише тоді він отримував фактичний доступ до грошей і міг...

Для поважної ж компанії ці останні десять хвилин вочевидь уже не мали значення. Процеси розподілу грошей отримували завершення, і господар «апартаментів» у випадку, якби справді працював на «третіх», не мав змоги за всього бажання «кинути» замовників. Важко сказати, як сталося б насправді, але втрутилися сторонні обставини, і передчасна смерть Дробота, що, так виходило, «прийшла» зовсім «зліва», перекрутила розклади. Тіньова оборудка завершилась успішно. «Треті» залишилися ні з чим. А на рахунку, що висвічувався перед Ірининими очима, лежало не багато не мало триста штук «євриків», і бракувало лише коду, ввівши який, можна було таки зараз, не виходячи з-за столу, успадкувати після шефа не лише професійні регалії та головний біль. Винагорода за усі пережиті муки і жахи!

Безжально кусаючи губи, здатні служити пластичним хірургам зразком для моделювання, Ірина ще раз перейшлася по числах. Шлях грошей відстежувався чітко. От би в Андрія вилізли очі, якби вона зробила йому такий «подарунок»! От би зашкребли потилиці міліцейські генерали!.. Хрін вам великий та смердючий! Навіть якби її власна небезпека не залежала від фігурування у найскандальнішому в країні процесі, навіть якби перспективи привласнити шалені гроші не було взагалі, вона й пальцем не поворухнула б. Адже так чи інакше їх не отримають ні лікарні, ні пенсіонери. Не та країна. У цього суспільства нема перспектив. Зграя упирів тут завжди об'їдатиме стадо і за будь-яких обставин знайде спосіб як це зробити. То про що мова!

Заплющивши очі, Ірина оперлась обличчям на долоні.

Чорти... Десь, у якійсь поштовій скриньці, в якомусь електронному документі або ж накарябані на аркушикові паперу валялися кілька цифр, котрі відкривали доступ до того, що несподівано вилізло на перший план. Ось як змінюється життя! Ще недавно вона задовольнилася б шматком черствого хліба, аби тільки не бути пошматованою за чужі гріхи. І ось тепер...

А можливо, ці кілька цифр зберігалися тільки в одному місці — єдино надійному. Якщо так, тоді пропало. Адже з голови померлого їх не дістати жодним способом.

XXXIII

 

итуація, коли від безсилля і неможливості чогось досягти хотілося крутитися дзиґою на місці трапилася з нею вперше. Ніколи раніше, якими б не були завдання, вона такого не пам'ятала. Ласий шмат висів перед самим носом, і можна було скільки завгодно підскакувати й клацати зубами — він залишатиметься недосяжним.

Чому то воно так, що спокійне життя неможливе? Чому постійно мусить з'являтись у ньому новий головний біль, щойно даєш раду попередньому? А може, це просто її стиль? Адже долати перепони — цілком пристойна штука, аби займати місце життєвого кредо.

День минав за днем, а шляхом логічного мислення завдання не вирішувалося. Завдяки можливості, що подарував Андрій, Ірині вдалося легально облазити усе віртуальне господарство покійного, використавши різні можливі й майже неможливі методи, зазирнути у найменші закутки. Кода не було. Отже, найімовірніше, берегли його таки у голові.

Це повністю вибило Ірину з колії. Здавалось, у неї працює «додаткова лінія», другорядна, і вона розв'язує проблеми «Глобуса», керує, звітується, ходить до маркету, говорить з Альбіною. На Ірину звалили тепер геть усе. А її основна лінія зациклилася на багатствах небіжчика та шляхах його привласнення. І враховуючи, що важкість повсякденних завдань аж ніяк не зменшилася, витримати такий темп і напругу допомагало хіба що якесь