Олексій Михайлович Волков - Гра у три руки

як завжди стандартні, коли йдеться про такого покійника. Слідство покаже.

— І що — знайдете?

— Можливо... — криво посміхнувсь Андрій. — Загалом у таких випадках... дуже сумніваюся. Принаймні там, на місці, — навряд чи який слід потягнеться. Швидше десь тут вдасться зачепитися. Маю на увазі — поза межами місця злочину. Або я щось розкопаю, або слідаки на теренах особистого, або якась тіньова діяльність загиблого відкриється. А по «гарячих» таке як правило не розкривається.

Ірині захотілося зітхнути в душі. Десь там, глибоко. Але той, хто пив каву поруч, надто пильно дивився на неї. Нехай не як слідчий, а як чоловік. Однаково. Зітхнеться потім.

Німець залишився задоволеним. Діяльність філії було визнано непоганою, і за три дні її фактичного керівництва нічого не зрушилось у гірший бік. Ірину залишили виконувати обов'язки директора під наглядом того ж координатора, який уже увечері наступного дня відбув до Кельна. Чутки про можливі причини трагічної загибелі Дробота блукали коридорами фірми, не здатні нормально зустрітись і зліпитись у щось пристойне з більш-менш окресленими обрисами.

Упродовж дня роботи в офісі слідчої групи той самий Андрій та його помічники скачали бази даних і взагалі увесь вміст комп'ютерів фірми. Саме ж «залізо», у тому числі комп'ютери покійного, за домовленістю з Хофнером залишилося на місцях. Множинні угоди, укладені протягом останнього часу, потребували напруженої безперебійної роботи, і від того, наскільки працюватимуть системи у звичному режимі, залежало процвітання або ж банкрутство філії. Слідчі не злились, адже у даному випадку йшлося про міжнародні зв'язки країни.

Пломби з шефового кабінету зняли вже наступного дня, і тепер Ірина керувала повністю всім. Унаслідок останніх подій запарка була такого масштабу, що здавалося — не викрутитися. Протягом двадцяти чотирьох годин доби Хофнер перебував на зв'язку стільки часу, що її кострубата німецька мова почала наздоганяти «рідну» англійську, а хвилювання стосовно власної особи поступилися місцем тим, що були прив'язані до виробництва.

Вона викрутилася. Термінів виконання усіх без винятку угод було дотримано. Як вдалося не закипіти мізкам, як вистачило працездатності, — Ірина не розуміла й сама. І не відчувалось отої всепоглинаючої втоми й «браку нервів». Вочевидь, зіграв роль феномен зміни причинного фактора. Одна справа, коли тебе підганяє у шию перспектива власної загибелі, й зовсім інша, коли максимум можливих неприємностей — крах на виробництві. Друге після першого — майже курорт.

Нові угоди укладали мляво, виробничі процеси знизили темпи, і виникла можливість перевести подих. Кілька разів телефонував Андрій — начебто за консультаціями з фахових питань, проте відчувалося: причини дзвінків зовсім інші. Вона відбивалася телефоном, і лише раз погодилася на зустріч, яка відбулась у ресторані за кавою. Не бажаючи наступних труднощів стосовно перспективи продовження контактів, Ірина призначила її чимраніше — на обід.

Робочий ноут Андрія швидко вантаживсь, і стрілка відкривала на екрані нові й нові сторінки. Усе це були зламані поштові скриньки Дробота. Ментівський «хакер» працював справно, вишукуючи листи покійного шефа, що понадходили головним чином безпосередньо перед загибеллю та відразу після неї. Маса матеріалу здебільшого специфічного фахового, змусила Андрія «забуксувати». Ірина переглядала листи, і їй, як правило, вдавалося пояснити кожний, після чого він скидав їх в окрему папку, назва якої свідчила про те, що звідси вже не витягнути пристойної нитки для розвитку слідства.

Та була й значна частина пошти, суть якої з'ясувати отак з ходу не вдавалося навіть Ірині. Таке листування Андрій скинув на флешку і просив при нагоді... Це скидалося радше на такий собі «чоловічий» хід — доволі зачовганий, який мав на меті зовсім інше, ніж пошук істини щодо загибелі директора «Глобуса», проте йшов в унісон з її бажаннями, принаймні у цьому напрямку. Зарікшись бути обережною, вона згодилася.

XXXII

 

а всі довгі роки чесної праці слово «перепочинок» для Ірини означало здебільшого зміну роду діяльності, адже відновлюватися, склавши руки, було протиприродно для її натури і таким чином малоефективно. Тим паче, коли навколо ще залишалося чимало наболілого.

От і зараз, вихопивши для власних потреб якусь неповну добу, Ірина засіла над флешкою. Від цього нікуди не подітися. По-перше, Андрій не відчепиться, і її так чи інакше потрібно переглянути й віддати. По-друге, співпрацювати зі слідством і мати якийсь канал, аби залишатися хоча б частково в курсі подій — у її інтересах. А по-третє...

Ні, такі як Андрій не цікавили її взагалі. Те, що було по-третє, називалося інтуїтивними моментами, їм Ірина ніколи не надавала основної переваги, але й не нехтувала ними. Інтуїція — важливий фактор, і не правий той, хто приписує цьому явищу надприродне походження. Насправді усе просто. Мозок людини — не комп'ютер, хоча навіть машина іноді помиляється і «не стягує». Що вже говорити про людську голову! І чим більше навколо матеріалу для вирішення якихось питань, чим значніший у даній сфері досвід людини, тим більше на неї навантаження. І навіть тоді, коли народжується повністю обгрунтоване та чітко окреслене рішення, завжди десь на задньому плані залишаються якісь дрібніші деталі, не настільки важливі й тому не враховані як фактори його прийняття або неприйняття, оскільки просто не здатні вміститись, адже ресурс людського мозку не безмежний. Проте вони не відкидаються і продовжують варитися десь там глибоко в голові, наче лава у сплячому вулкані. Тоді ніби й нема чіткої думки, а щось таки спонукає... Оце й є інтуїція.

Саме вона й була значною мірою винна у тому, що Ірина, опинившись удома, засіла за флешку. «Таймювер» на компі покійного шефа цього разу був запущений без найменших озирань на двері, й нова, правда, поки що тимчасова директриса у чистосердечному бажанні допомогти слідству знову блукала віртуальними коридорами, які донедавна належали Дроботу.

На свіжу виспану голову та спокійні нерви справа пішла швидко. Розкривши чергового листа, Ірина, зорієнтувавшись «із грубшого», цілковито занурювалась у робочі документи небіжчика і невдовзі знаходила обґрунтування їхнього змісту. Матеріал, що пояснював його призначення, збирала у посилання і прикріплювала до нього. А далі нехай Андрій вирішує, цікаво це для слідства чи ні. Робила все фундаментально і на совість. Нехай оцінять. А ще хай зайвий раз попотіють у свідомо хибному напрямку. Менше часу залишиться, щоб натрапити на справжній.

За весь період після загибелі Дробота Ірину лише кілька разів відвідали тривожні думки. Бони були швидкоплинними і не відволікай надовго. З її погляду тут усе було тихо й надійно. Час минав. І якщо б раптом хтось щось мав... Давно б уже вилізло. Правду сказав комп'ютерний