Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

   — Буває, що сперечатись. Та я нічого їм не розповів, — відповів той, опустивши очі.

   — А чого вони взагалі хотіли?

   — Розпитували куди ми йти будемо. А я що? Я сам навіть не знаю...

   — Так що ти їм в решті решт відповів.

   — Якось чув, що ви ніби до Ямайки збиралися, — відповів той і соромливо подивився на Фернандо, а потім додав, — більше нічого, присягаюся!

   — Яка в дідька Ямайка? Що то верзеш?

   — Я чув... здалося... певно не так зрозумів.

   Зовсім перелякався Теобалду.

   — Більше нічого не розпатякав?

   — Ні, більше нічого, вкуси мене за язика акула.

   — Це найкраще, що з тобою станеться! Якщо через твою дурість...

   Фернандо замовк, подивився на Теобалду. Здавалося, що той не брехав. Розповів усе, як було. Тепер покірно чекав на рішення капітана.

   — Пізніше вирішимо, що з тобою робити. Вони щось за себе розповіли?

   — МакКензі казав за якусь нову справу. Вони хочуть роздобути хоча б якийсь корабель. Кейруш розповів, що Гуляка, більш за все, мріє вам помститися.

   — Нехай ризикне! Скільки в них людей.

   — Не знаю. Вони казали, що чоловік двадцять. А коли роздобудуть корабель, сподіваються, ще найняти. Це все, що я почув.

   — Гаразд, поки вільний.

   — З якого дива він вирішив, що ми йдемо до Ямайки? — здивовано спитав Стів, коли матрос пішов.

   — Щось десь почув, та вигадав собі, кракен його візьми, — припустив Фернандо, — тепер хоч самі знатимемо куди йти.

   — Нехай тепер так і думають, — посміхнувся Стів, до речі ти подумав про те, що і я?

   — Так, ти зі мною?

   — Звісно, якір тобі в дупу, і Маріо також, зареготав Стів, — візьмемо пару хлопців, Альфаро теж знадобиться.

   — Теобалду! — гукнув Фернандо, — покажеш де той бар?

   — Звісно, — приречено відповів той, — але я справді нічого більше не знаю.

   За пів години Фернандо з товаришами стояв біля входу в таверну «Білява Серена». Крім Стіва та Теобалду компанію склали Марко, Еуреха, Бомані, і ще троє матросів.

   — Їх нема, — сказав Теобалду, озирнувшись навкруги. Можливо та руденька бестія може знати. МакКензі учора до неї підкатував.

   — Красунчики, вас дуже багато, я одна не впораюсь, — кокетливо промовила дівчина, коли вони підійшли до неї.

   Їй на вигляд було не більше двадцяти років. Хоча життя помітно її потріпало. Пропите обличчя та синець під оком, трохи псували вигляд. Але все ж таки, дівчина була непогано складена.

   — Приваблива пропозиція, красуне, — відповів Стів, оглянувши дівчину.

   — Маріліза, — представилася дівчина, оцінюючи хлопців.

   — Але ж ми шукаємо своїх товаришів, одного з них ти вчора обслуговувала.

   — А, це ви про того довгов'язого, з глибоким шрамом на підборідді?

   — Про нього! Ти добре його знаєш?

   — Краще б не знала, цей мерзотник обіцяв озолотити, якщо я... — дівчина трохи зніяковіла, — ну виконаю все, що він хоче. А потім не розплатився і втік. Так, що гроші вперед!

   — Знаєш, де його шукати?

   — Звідки мені знати, — обурилася Маріліза, — взагалі огидний тип, — ой... он той тип, що зайшов, учора щось тріпався з його плешивим приятелем.

   Дівчина вказала на невисокого кремезного чоловіка, який щойно увійшов.

   Пірати впізнали свого нового товариша, який так само перейшов із команди Гуляки. Його звали Мануель. Він озирнувся на всі боки, але не помітив Фернандо та інших товаришів і вмостився за столик. Вочевидь, на когось чекав, і дуже хвилювався.

   — На кого чекаємо, — несподівано почув він голос Фернандо, що тихо підійшов до нього. Мануель злякався і підскочив. Але на виході його зупинив Бомані. Мануель виявився лише до пояса велетню. Той одним ударом вирубав хлопця, взяв на плечі, і поніс його до виходу, немов мішок кави.

   — Схоже, ти перестарався, — сказав Фернандо, коли вийшов  слідом за Бомані на вулицю.

   — Та зараз прийде в себе, он бачиш, очі вже розплющує, — відповів Еуреха.

   Зрадник отямився і спробував вирватися, але не зумів. А потім перелякано закрив обличчя руками.

   — Благаю, не вбивайте, — заволав той.

   — А це залежить від тебе. Що від тебе хотів Гуляка?

   — Пропонував повернутися до його команди. Обіцяв добре заплатити.

   — За що? Кажи, як не хочеш, зоб з тобою знов Бомані зайнявся!

   Той перелякано перевів погляд на темношкірого здорованя, потім бігаючими очима, поглянув на Фернандо.

   — Я чекаю!

   — Я нічого за вас не розповідав, правду кажу.