Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

   Іноді розв’язати язика допомагали дівчата, з якими добре знаходив спільну мову Стів.

   Так, нещодавно, під час однієї стоянки, пірати під виглядом звичайних  матросів познайомилися зі шкіпером торгівельного судна.

   Той добряче випив грогу, і балакав без перестану. Та відразу змінював тему розмови, якщо пірати питали про вантаж, що віз його корабель.

   На допомогу прийшли дві дівчини, з якими напередодні познайомився Стів. Коли той побачив їх в таверні, миттєво збагнув, що робити.

   Незабаром до шкіпера підійшла одна з них. Той швидко спокусився. Тим більш Луізіта, як звали дівчину, була справді гарненька.

   Через пів години в обіймах чарівної кралі, той розповів майже все, що було потрібно.

   — Я ще повернусь, мила, — і ми ще добре проведемо час з тобою! Розаріо обіцяв добре заплатити. От тоді, крихітко, я тобі все, що забажаєш куплю. Увесь цей заїжджий двір тобі куплю! От побачиш...

   Звісно через деякий час його корабель потрапив до лап піратів з «Нестримного». І  бідолаха навіть не здогадався, що пірати, це ті самі випиваки, з якими він нещодавно пив в таверні.

   Деяким подібним хитрощам він навчився у Грінвельда, та й у Гуляки було, що запозичити.

   Але цього разу Фернандо не шукав жертву, на борту якої можна було поживитись. Його цікавила будь-яка інформація, будь-яка зачіпка, що веде до Авелара. Однак того вечора нічим подібним розжитися не вдалося.

   Пару контрабандистів, щоправда, розповідали, як нещодавно дивом врятувалися від кількох піратських кораблів, у тому районі, де імовірно міг нишпорити корабель Авелара. Але вони майже нічого не могли розповісти ні про корабель переслідувачів, ні про місце, де все це відбувалося.

   — Пусте вихваляння — сказав Стів, коли один із контрабандистів зовсім сп'янів і плюхнувся обличчям у юшку, — від нас ці йолопи не втекли б.

   Вирішивши, що цього вечора п'яних вигадок з них досить, троє піратів повертались на корабель.

   Вони спокійно йшли вузенькою вулицею, яка мала вивести до берега. Несподівано ледь не зіштовхнулись з матросом «Гордої Соледад» де куховарив Маріо.

   — Еверарду, друже, знову в «Скажену баракуду», до смаглявої Інелли? — спитав того Стів.

   Той здригнувся від несподіванки, але коли впізнав хлопців, заспокоївся.

   — Зранку капітан вирішив забрати якір з відливом. Розважусь наостанок.

   — Бережи себе, друже, — усміхнувся Стів, — привіт вашому кухарку Маріо.

   — Ви знайомі! — здивувався той.

   — Так. Ви там не ображайте хлопченя. Він кмітливий, хоча й дуже впертий.

   — Та ми звісно не чіпатимемо. Команда в нас дружня, один за одного. А ось від капітана, він напевно отримає. Тут ні як не допоможемо. А то й нам дістанеться. Старий чортяка такий...

   — А за, що він має отримати, — з непідробним обуренням перепитав Стів. За цей час він встиг потоваришувати з хлопцем. Навіть трохи жалкував, що той пішов від них. Можливо тому, що той нагадував його брата. За якого Стів часто розповідав і дуже сумував.

   — А цей малий нахаба, ще зранку відпросився. Якісь приправи казав шукає. Та досі не повернувся. Гадає, що його чекати будуть! Старий кок і без нього своє ідло зварганив. Ось тільки куди цей Маріо подівся, плавника йому в горлянку. Може дівчину тут собі знайшов. Але грошей у нього на дівок не має. Нехай ще гармата виросте.

   Відповів Еверарду, та пішов далі.

   Троє піратів замовкли. І лише коли матрос зник з поля зору, Фернандо промовив:

   — Відчуваю, Кейреш зовсім не випадково, тут ошивався.

   — Навіть якщо так, то нащо йому хлопець? — здивувався Стів, — може справді вирішив знайти собі кралю.

   Хоча навіть неозброєним оком було помітно, що він нервує.

   — В першу чергу треба опитати матросів, які перейшли з команди Гуляки. Можливо вони щось знають, — сказав Фернандо після невеличкої паузи.

   Вони швидко дістались до човна, на якому повернулись на корабель.

   Першим Фернандо допитав Бартоломе Андраде. Який як раз був на вахті.

   — Та ні... правду кажу... нікого не бачив. Та ви спитайте. Усі скажуть, що Бартоломе навіть на сушу не виходив.

   — Чого тоді розхвилювався?

   — Не хочу, щоб мене підозрювали. Я людина нова. Та ви ж бачите. Я вірний вам.

   Інші також нічого путнього не розповіли.

   Нарешті Теобалду Альфаро, який був гармашем у Гуляки, промовив.

   — Учора в барі «Білокура сирена» до мене підійшли Кейруш разом з МакКензі. Я звісно зрадів. Це ж мої товариші. Скільки...та я не про це. Вони пригостили грогом. І почали розпитувати, що і як у нас.

   — Що ти розпатякав?

   — Що ви? Я мовчав як риба. Ви ж знаєте.

   — Я добре знаю, що ти багато базікаєш, коли нап’єшся.