Kara Star - Світ моїх фантазій, Kara Star

— Я твій браслет забув на лавці! 

— Анто, всеодно на браслет!

— Ти ж так старалась, робила його для мене! Я швидко! — хлопець кинувся в біг, але моя рука схопила і відкинула його так, що той дупою впав на асфальт. 

— Я сама!

Ноги бігли швидше, ніж я летіла на МЖК, адже тепер у нас немає в запасі ні пів годинки, ні хвилинки, залишились лиш лічені секунди, за які я маю встигнути. Хлопці чекали мене, що радувало, адже їх в любому випадку не повинна зачепити хвиля. Нарешті добравшись до місця призначення, я схопила подарунок, що все-таки недавно наважилася подарувати, і такою ж пулею полетіла назад. 

В голові лишень рахувала:

«5»... — ще здалеку я вже відчувала погляд Анто, який висмоктував з мене біль і дарував радість.

«4»... — так хочеться знову відчути його обійми, заплющити очі та потонути в них. 

«3»... — завжди мріяла заснути з ним в обнімку і проснутися біля його рідних, та водночас, таких чужих губ.

«2»... — звук сирени із ракетою воз'єдналися в одне ціле, а я лише крикнула:

— Анто! Лови! — браслет полетів прямісінько до його ніг. Це був мій найкращий кидок. Так далеко я не кидала ще ніщо. 

— Кірілла, біжи! 

— Ви біжіть! Вже! Я дожену!

«1»... — хлопці побігли, довірившись мені, але я знала, що вже пізно було рипатись. Я замінила долю Анто, я врятувала його, а це означає, що мені немає чого сумувати. 

Хіба лише через те, що більше не полежу у нього на грудях.

"Теперь это не важно, ведь тебя рядом нету» — під крики болю за побачене та шок хлопців, ракета впала на місце призначення, а яке призначення я мала в житті?

Писати книги?

Їх прочитають, не страшно.

Насолоджуватись життям?

Я знаходила щастя у всьому.

Любити?

Я полюбила тебе, Анто.

~ THE END ~