Bella Isfrella - Милосник, Bella Isfrella

— Ти плакала? — запитав він, нахилившись ближче. — Чому?

Його слова були простими, але в них відчувалася якась глибока турбота, яка змусила мої губи затремтіти. Світло ліхтаря над нами освітлювало його обличчя, в якому змішалися втома, полегшення і щось невловиме, що мене одночасно заспокоювало і тривожило.

Я лише похитала головою, опустивши очі. Мої пальці рефлекторно стиснули тканину спідниці, наче шукали в ній опору.

Стефон раптом змінився, погляд став глибоким, а в очах з’явилося щось незвичне — тепле, майже м'яке. Він наблизився ближче, і я відчула, як повітря між нами стало густим. Повільно, наче боявся злякати мене, він схилився, заглядаючи в очі.

— І чому ти так виглядаєш? — промовив він тихо, але в його голосі звучало щось несподівано ніжне. — Хтось зробив тобі боляче?

Я замотала головою, намагаючись приховати хвилювання, що зростало всередині.

— Зовсім ні. Я втрапила в халепу, але один лісний дух врятував мене від іншого. І все. Більше нічого.

— Але твої набряклі очі кажуть, що це не все, — його голос звучав наполегливо, хоча слова були м’якими.

— Стефоне, давай облишмо цю тему, — я швидко відвела погляд, не в змозі більше витримувати цей проникливий погляд. — Все обійшлося.

Я сподівалася, що він відступить, але відчула, як він обережно торкнувся мого обличчя. Його пальці були теплими, ніжними, вони легко ковзнули по моїй щоці, зупинившись біля скроні. Я затамувала подих.

— Ти завжди так робиш, — сказав він, тихо, майже пошепки. — Закриваєшся, мовляв, "все нормально", але я бачу тебе.

Його обличчя було вже зовсім близько.

— Скажи, якщо не хочеш, — прошепотів він, торкнувшись кінчиками пальців мого підборіддя.

Я не сказала нічого. Це мовчання було відповіддю. Його губи торкнулися моїх, теплі й легкі, як дотик ранкового проміння. У цей момент залишилися тільки ми двоє. Я дуже добре чула голос мого Я, яке кричало, що так не можна, що це хоч і мовчазний, а обман. Але я не реагувала на внутрішній голос, так само як і не протестувала проти дій Стефона.