НМ - Привид в гуртожитку, НМ

Тіні масок почали розчинятися в повітрі, ніби самі вони були не більше ніж частиною темряви, яка не має фізичної форми. Але їхні погляди все ще пронизували кожну з дівчат, і з кожною секундою ставало ясно, що те, що стоїть перед ними, не є звичайною загрозою. Це була інша реальність, частина чогось незрозумілого, щось, що не можна було пояснити словами.

— Ми не боїмося, — твердо сказала Віка, хоч у серці відчувала легкий тремор. Вона не могла втекти від цього, не могла закрити очі на те, що відбувається, але вона знала, що для них важливіше те, як вони будуть діяти зараз.

Ася подивилася на маски, відчуваючи, як її власне тіло наповнюється енергією, якої раніше не було. Вона не просто стояла перед ними, вона відчувала кожен рух, кожен їхній подих, навіть якщо вони не мали справжніх тіл. Вона зрозуміла, що цей момент — шанс змінити все, змінити саму їхню реальність.

— Чого ви хочете від нас? — запитала Марі, її голос був твердим, навіть коли вона сама відчувала, як серце починає битися швидше. Вона дивилася в порожні чорні очі, шукаючи відповіді на питання, які досі не мали сенсу.

І раптом перед ними з'явився образ, не маска, а сам обрис чогось більш значного, як тінь, що розгортається і набуває об'єму. Вони відчули, як реальність почала змінюватися навколо них — усе в кімнаті стало розмитим, час сповільнився, а звук світу наче припинився. Лише думки дівчат були чіткими, і вони почувалися, ніби перебувають у іншому вимірі.

— Ви хочете знати, хто ми? — прозвучав голос, що не був голосом, а швидше відголоском думки, що пронизував їхні голови. — Ми є тим, що залишилося від ваших страхів. Ми — результат ваших непереборних сумнівів.

Дівчата не могли дихати. Вони стояли в тиші, де кожна мить затягувалася, а кожне слово відлунювало в їхніх головах.

— Ви створили нас, — продовжував голос. — І тільки ви самі можете нас вигнати.

Ці слова залишалися з ними, як ключ до всього, що відбувалося. Дівчата зрозуміли, що вони насправді вже давно перебували в цьому колі — колі, яке самі й створили, і тепер тільки вони мали силу змінити його.

Віка подивилася на своїх подруг, і хоча її серце билося швидко, вона знала, що це був момент, коли їм потрібно діяти разом. Вони не мали страху, вони мали тільки силу в своїй єдності.

— Ми не хочемо більше бути вашими жертвами, — сказала Віка знову, цього разу з більшою впевненістю, ніж будь-коли раніше. — Ми розірвемо це коло.

І тоді вони відчули, як світ навколо них почав змінюватися, як сама кімната ставала яскравішою, як маски знову почали розчинятися, а темрява поступово відступала. Це була їхня сила — сила, яку вони знайшли в собі, і тепер вони могли змінити свою реальність. Вони більше не були жертвами. Вони стали творцями свого майбутнього.

Але перед тим, як тіні зникли остаточно, одна з них затріпотіла, ніби намагаючись утримати свою форму, і її голос, схожий на шепіт, прорізав тишу.

— Ви думаєте, що все закінчиться так просто? — прозвучало тихо, але чітко, як останнє попередження. — Ми залишимося в ваших розумах.

Дівчата відчули, як в повітрі почало важчати. Не фізично, але всередині кожної з них з’явилося відчуття, ніби вони знову повертаються до того місця, де вони вже були, до страху, до темряви. Вони відчули це на рівні підсвідомості, як тягар, що все ще висить над ними.

Але тепер все змінилося.

— Ми не будемо боятися! — сказала Ася, її голос був твердим, незважаючи на те, що всередині ще панувала певна напруга. Вона відчула, як її слова зміцнюють її подруг. — Це наші розуми, і ми вирішуємо, що з ними буде!

Марі кивнула, беручи за руку Віку. Вони об’єдналися в цей момент, і знову відчули, як навколо них починає світлішати. Всі їхні сумніви, всі їхні страхи, все те, що вони досі не могли усвідомити, стало кроком до нової реальності.

І тут, у цьому найпотаємнішому куточку їхнього світу, де сумніви могли би все знищити, вони знайшли свою силу — єдність, рішучість, відвагу.

— Ти маєш рацію, — відповіла Віка, дивлячись на своїх подруг. — Ми більше не дозволимо страхам керувати нами.

І хоча їхні серця все ще бились швидше, хоч і відчували все глибше тривогу, вони знали — тепер це їхня битва, і вони готові йти далі. Вони більше не були самотніми. Вони були готові до того, щоб повністю змінити цей світ.

В темряві все поступово розсіювалось, зникаючи в небуття, а замість страху дівчата відчули натхнення. Це було щось нове, потужне, те, чого вони не відчували раніше. Вони зрозуміли, що тепер можуть не тільки змінювати свою реальність, але й формувати її за допомогою своїх рішень.

Темрява повністю зникла. Залишилася тільки світла кімната, де дівчата стояли разом, відчуваючи, як все, що сталося, тепер є частиною їхнього досвіду, частиною того, що змінило їх на глибшому рівні. І тепер, коли вони озирнулися, кожна з них зрозуміла: світ більше не буде таким, яким був раніше. Все, що залишилося — це вибір того, ким вони стануть далі.

Дівчата стояли в тиші, їхні серця билися в унісон, мов би готові до наступного кроку. Вони більше не відчували страху, адже кожна з них тепер була впевнена: вони змогли подолати те, що їх лякало.

— Це не просто жарт. Це була справжня битва, — сказала Ася, поглянувши на своїх подруг. Її голос був спокійний, але глибоко всередині вона відчувала, що цей момент став для них важливим етапом. Вони здобули не тільки перемогу, а й розуміння власної сили.

— Але ми ж не знаємо, чому це сталося, — додала Марі, озираючись на порожнє простір кімнати. — Що це було? Які ці люди? І чому вони знову з'явилися?

— Я не знаю, — Віка подивилася в бік вікна, — але я впевнена, що це ще не кінець. Це тільки початок чогось більшего.

Дівчата почувались так, ніби їхня реальність змінилася, ніби вона стала більш чутливою до їхніх емоцій і вчинків. Вони стали частиною чогось більшего, що вимагало їхньої уваги, їхніх рішень і дій.

— Ми маємо з'ясувати, хто ці люди і чому вони обрали нас, — сказала Ася, беручи на себе ініціативу. — Якщо ми хочемо, щоб це більше не повторилось, ми повинні розібратися, що відбувається.