Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

— Дідусю, ти наскільки? Я сумувала!

— Вірю, сонце моє. На кілька днів ми точно затримаємося. І нам знадобиться твоя допомога.

— Ми з Янушем у парі працюємо, так простіше, за енергією. Мене чомусь надовго не вистачає. У сенсі надовго, так як би мені цього хотілося. Це злить...

— Ти ще ростеш і з віком і практикою твоїх сил буде на більше вистачати. Сьогодні зможеш нам допомогти?

— Не просто зараз. Я вже одним допомогла, потрібна перерва.

— Вітаю! — сказав дідусь Севір, і я помітила, як він поклонився по військовому. А потім побачила, що не так далеко від нас ще й охорона правителя. Але на мене спокійно реагують.

Дідусь Дін підхопив мене на руки, а іншою рукою підхопив сумку, закинув на плече.

— Тоді ми поки що заселимося. І я поки пограюся з кошеням.

— Ви йдіть, заселяйтеся, а я на гойдалки і мишей ганятиму.

Правитель навіть спіткнувся і різко розвернувся, подивився на мене.

— Мишей?

— Ну, я їх трохи ганяю, ми граємо, — сказала зніяковіло.

— Із задоволенням поспостерігаю.

Дідуся ледь удар не схопив, коли він побачив, як я зіскакую з гойдалки, у стрибку обертаюся і вже деруся по дереву.

— І часто вона так? — запитав Алекс, нервово смикаючи другою парою вух.

Це видає його нервозність. Коваль, біля якого вони стояли, хмикнув і сказав:

— Кожен божий день. Я одразу, як ви, реагував, ледве не посивів із нею. А ця козявка пухнаста, немов знущається. Такі фортелі тут відколює. Вона, коли в інший бік стрибає, не на дерево, то вже й сальто навчилася робити. Щоправда, до цього встигла збити собі всі кінцівки й лоб обдерти. Як тільки шию не скрутила, розуму не прикладу. Але мати навіть не думала сварити діточку. Пекучим гелем їй обробила всі ранки і далі гуляй. Думали, це відіб'є бажання. Нічого подібного, вона щойно все загоїлося, назад на гойдалки трюк пробувати. Нік Діксон їй потім пояснив як правильно. І тоді в неї вийшло. Він вирішив краще навчити, менш травматично для неї і оточуючих буде. О, як вона ножі кидала! Хлопцеві ледь у д..., вибачте, ледь у сідницю не влучила. Бідолаха, на свою біду, прокоментував і сказав, що вона косорука. Після цього ніхто не заїкався, що вона не влучає в мішень. Тому що по живих, вона дуже влучно цілить.

— І в кого живого вона кидала?

— Так у папуг і не кинджал, а заклинання. Нік довго не міг зрозуміти, чого ж вона тоді ножі так криво кидає, якщо заклинання влучно.

— З незвички, — сказав Нік — руку потрібно було набити. Але якщо розлютити, то влучно одразу кидала. Знову на дерево застрибнула. Ага, бачу, знову папуги прилетіли. Допомагайте ловити птахів і кошеня зі здобиччю. Літати вона не вміє.

Я знову застрибнула на папугу, і ми стрімголов полетіли на землю. Алекс створив мені повітряну подушку, чим пом'якшив падіння і швидко схопив пернатого диверсанта. А Нік підлетів і скрутив шию пташці. Друг сторопів.

— Ця гидота шпигує, — швидко йому пояснив Нік і потім перетворився, кинувся на дерево, і з нього стрибнув на папугу, що летів.

— Я теж так хочу! — сказала другові, обертаючись.

— Навчишся, — сказав він, потріпавши мене по волоссю.