Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

— Сьогодні ще дідусь має в гості зайти зі своєю нареченою.

За спиною хтось спіткнувся. Обертатися не стала, здивоване запитання надійшло від магістра Лішкорта:

— Дік, одружитися зважився? Через стільки років?!

Почухала маківку і прикрила очі, щоправда, на ходу майбутнє дивитися незручно. І я мало не впала. Алекс, лапочка, спіймав і пробурчав:

— Не на ходу, будь ласка.

— Якщо дідусь не прийняв іншого рішення, то так, збирався. Як навчання?

— Пізнавально, — хмикнув друг.

У їдальні вже було багатолюдно. Чоловіки вирушили до роздачі, а я до батька, він для нашої великої сім'ї вже і місце зайняв, і їжу приніс. Мене ласкаво обійняли.

— Як іспит?

— Хто назвав це іспитом, не знаю? Юнуру майже не питав! Настанови видавав щодо відпочинку... Навіть головоломку заблокував. Сказав, дорослим видасть іншу версію, — батько, по очах, що виблиснули в мене, почав здогадуватися, що зараз проситимуть: "Даси погратися?".

— Подумаю. Сам спочатку подивлюся, що за версія, може, ти це вже проходила. У тебе там такі завдання були, що в дорослих мізки скрипіли. Він же сам пише ці програми?

— Майже. Юнуру вигадує завдання, а його брат код пише і малює. Вони взагалі ці програми продають.

— Я в курсі рідна, у нас половина фортеці захотіла їх купити і встановити. Що тобі порадили на літо?

— Багато гуляти, трохи читати. Я що, мало це робила протягом року?

— Ти ще вчитися встигала. Хочу зауважити, ти освоїла всі мови.

— Я освоювала писемність, а розмовну просто шліфувала і, щоб не забути.

Мене клацнули легенько по носі.

— Їж рідна, а то зовсім охолоне. Тут дідусь жадає твоєї з Янушем допомоги, щоб спланувати кілька походів і щоб студентів менше погризли.

Угукнула і стала швидко орудувати приладами. А в кабінет до дідуся запросили не тільки мене з Янушем, а ще обох магістрів і четвірку Алекса. Друг мені ледь помітно посміхнувся. Спочатку чоловіки обговорювали план походу без моєї участі. Хоча магістри й Алекс із друзями поглядали в наш бік. Януш теж відмовчувався, інакше вмикався його дар. А чоловікам було цікаво самим усе продумати, а потім подивитися, який це дасть результат. Я в такі моменти сиділа, підперши підборіддя, і спостерігала за звичайною голографічною картою та слухала їхні судження.

— Гарний план, — пробасив магістр Ялін наприкінці обговорення.

— Ліє, лапочко, покажи наслідки наших рішень.

Наслідки здебільшого полягали в тому, що студенти дивувалися і через це добре продуманий план дорослих летів в безодню. Ялін зміг тільки погарчати осторонь, явно стримуючи лайку.

— Рідна, а що буде, якщо все теж, що ми вирішили, тільки без натовпу галасливих дітей? — запитав ласкаво дідусь.

Тут уже Януш сказав із лінощами.

— Все пройде ідеально.

— От що з дітьми робити?!

— Мама з колегами добре шиє і добре ременем виховує, — сказала я ніби між іншим. — Є ще один варіант, який ви відкинули навіть не озвучивши, він більш здоровий і з мінімальними ризиками для студентів.

— Покажи!

— Простіше сказати, економніше за енергією, — мені кивнули.

Ми вже домовилися за ці місяці, якщо мені простіше на словах пояснити і мене розуміють, я говорю. І якщо тільки не розуміють або для наочності, включаю візуальне підтвердження.

— Найкраще зробити дві групи. Адже ви задумали два походи. Один зі студентами, інший без них. Краще поділити групу на дві частини, і одна йде з одною частиною дорослих, інша з другими. Тоді всі виживуть, і щонайменше, це дітки покалічаться трохи і не смертельно. І їх потім вилікують. Зате ніхто не буде так безтурботно ставитися до вилазок. Поки що всі в рожевому дурмані витають.

Різко обернулася і подивилася в бік двору. Але річ у тім, що на місці, куди дивилася, була стіна. Дідусь Севір підійшов і ласкаво погладив по спині.

— Рідна, що ти побачила?

— У нас гості! Дідусь прийшов із гостем високим, дуже високим.

Мене немов вітром здуло.

— Здивований, що вона портали не відкриває, — сказав магістр Лішкорт. — Я з нею відпрацьовував це заклинання. Знань і сили в неї вистачить.

— Їй звичніше носитися по фортеці. І вона немов маленький ураганчик, хто не сховався або не ухилився, той сам винен. Піду гостей зустріну. Студентів самі поділите. А так, уже все обговорили.

До дідуся я мчала рівно до того моменту, поки не впізнала правителя нашої країни. Різко загальмувала і з невірою подивилася на такого високого гостя. Коли дар спрацював, я, чесно кажучи, не дуже повірила. Дідусь Дін присів і розкрив свої обійми. Я відразу влетіла в них і міцно обійняла. Потім швидко відсторонилася і провела долонькою по рідному обличчю, ледь помітний слід від шраму ще був.

— Минуло не все гладко, — усміхнувся він.

— Повір, більш гладко і не могло бути, — сказала я тихо, — інші варіанти були гіршими. Але ти так давно не дзвонив! Як я сюди вирушила, ти більше не дзвонив мені!

— Так потрібно було, малятко, — сказав правитель. — Я зобов'язаний тобі життям.

Тихо фиркнула.

— От думаю, якби твої рідні одразу повідомили мені про твій дар, щойно зрозуміли, що він є. Може, я б зміг забезпечити твою безпеку?

— Якщо під безпекою ви маєте на увазі закрити мене в кімнаті, аналог золотої клітки, то я ні про що не шкодую. Мої рідні намагалися всіма силами тримати в таємниці мій дар. І тільки невелика частина поганих хлопців про нього дізналася. Прошу зауважити, невелика. І у всіх випадках усе закінчилося добре, і брат дар нормально розкрив. А постійно моніторити майбутнє на предмет небезпеки, дуже непросто, сильно вимотує. Притому що люди, та й загалом розумні, можуть часом ухвалювати рішення, відмінні від тих, що були раніше.

— Діне, скільки їй років?

— Багато, — пиркнула сердито.

— Сорок три, — хмикнув із задоволеною і водночас гордою посмішкою дідусь. — Вона в нас дуже розумна.