Емілі Теш - Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш

що там пішло не так». Він засміявся. «Б’юся об заклад, вам байдуже. Можливо, я запитаю вузол, коли отримаю контроль».

Ще один тунель, що вів ще глибше; спіральний пандус навколо центрального стовбура з перламутрового матеріалу, який був порізаний, як кора дерева. «Як ти спустилася по головному тунелю?» — запитав Аві.

«Руками і ногами».

«Трахнути мене. Мабуть, Магнус теж.

«Я не знаю. Напевне».

«Трахнути мене», — знову сказав Аві, а потім нічого більше. Кілька хвилин вони спускалися мовчки, а потім із темряви почувся тремтливий вибух вібрації. У Кіри все волосся стало дибки. Їй знадобилася секунда, щоб отримати знайоме відчуття. Це був тіньовий двигун — який оживав.

«Що за біс», — сказав Аві й кинувся бігти.

Кіра побігла за ним. Вона не впізнала печеру, куди вони нарешті вбігли — Аві важко дихав, Кіра лише трохи зігрілася від пробіжки — якась кімната управління. Стіни були блискучими, з них стікав конденсат. То тут, то там від них відбивалися розривні брижі зеленого світла, було незрозуміло, звідки вони бралися. Було ще більше листя з райської печери, блакитно-золотистого та квітучого. Кіра протиснулася крізь гілки.

Кімната спускалася до центрального басейну з чистою блискучою водою. Його форма точно збігалася з формою заглиблення на підлозі, де патрулювали бджоли і лежав Магі. Над басейном, звисаючи зі стелі, вимальовувалися блискучі контури люльки тіньового двигуна. Пульсація сили зсередини була настільки сильною, що Кірі довелося почекати, поки настане мить спокою між імпульсами. Двигун, мабуть, був належним чином захищений, як на Геї, тому що він міг спотворювати гравітацію планети, а ноги Кіри міцно стояли на підлозі.

Однак вона не відчувала себе захищеною. Це було як бути в кімнаті з іншим тигром.

«Зупиніть, зупиніть, зупиніть це», — наспівував Аві собі під ніс, і це була кімната управління, тому що він вже працював над туманним набором елементів керування. Вони були наполовину присутні й затінені блідо-зеленуватим світлом нереальності, і виглядали точно так само, як елементи керування, які Аві створив в агоге, коли Кіра змусила його знайти Магі для неї. «Припини, — сказав Аві, — не змушуй мене…», а потім розвів руками, розлюченим жестом, і центр керування випарувався, ніби це був просто туман. Аві звернувся до Кіри. «Ніж», — зажадав він, і Кіра без роздумів виконала його наказ.

Аві обернувся й заговорив — до тіньового двигуна? До води? «Поводьтеся добре», — сказав він. «Я вас попереджаю».

«Це машина, — мало не сказав Кіра, не розуміючи. Аві крокував через кімнату, розставляючи свої худі плечі проти тремтячих імпульсів тіньового двигуна, і чогось, що Кіра зафіксувала лише як більше листя, пучок гілок чи щось подібне, що раптом оформилося в її баченні як згорнута калачиком постать зі зв’язаними руками і ногами. Аві схопив його за гребінь і тицьнув ніж під підборіддя.

Кіра могла сказати йому, що він неправильно вибрав кут. Горло було вразливим місцем для більшості великих видів — майже для всіх двоногих, — але вона була майже впевнена, що в Ісо там підшкірний панцир. Поріз зупиниться, не зачепивши нічого життєво важливого.

Великі бліді очі прибульця тріпотіли. Важко було сказати, чи був він при свідомості.

Аві закричав у печеру: «Не змушуй мене!»

Тіньовий двигун замовк. Брижі світла, що відбивалися від стін, зникли, залишилося лише слабке прозоре світло, яке, здавалося, виходило з басейну. Відсутність шуму двигуна була майже такою ж приголомшливою, як і його присутність. Це було так, наче повітря було твердою землею, а тепер стало порожнечею. Кіра спіткнулася.

«Твої дії нерозумні», — сказав тихий голос. Здавалося, він стояв прямо позаду неї. Кіра різко обернулася, але нічого не було: тіні, гілки, тиша. Це не прийшло нізвідки. «Твої дії нерозумні», — повторив голос Мудрості. Вона його знала. Вона чула його раніше, у сценарії Судного дня.

«Твоє повідомлення про помилку нудне», — виплюнув Аві.

«Подумай про те, щоб бути менш нерозумним», — сказала Мудрість, а потім замовкла.

«Я справді ненавиджу це, — сказав Аві. Ймовірно, він прагнув до своєї звичайної цинічної відстороненості, але це не спрацювало. Він прозвучав занадто щиро. «Іди сюди і будь корисною». Він передав їй ніж.

Ісо виглядав погано, майже так само погано, як у камері на станції Гея. Його шкіра була жовто-сірою, кутасті візерунки волосся на руках різкі та знебарвлені. Палець, який Кіра виправила без причини — через роздратування, нічого більше, — знову був зламаний, зігнутий під жахливим кутом. Вся ця трипалі рука була купою фіолетових синців, що простягалися вгору по вузькій руці Ісо.

«Тримай ніж так близько, щоб Мудрість знала, що не варто щось пробувати, поки я знову триматиму його на повідку», — сказав Аві. «Це може зайняти деякий час. Ця довбана штука вчиться. Але я теж».

Кіра присіла. Вона приставила ніж до краю одного з довгих вух Ісо. Вона побачила, що він був порізаний, маленький трикутник, вирізаний з плоті, лише частина зажила. Це було нове. «Але ти збирався його продати», — сказала Кіра. «Піратам».

«Я не збирався цього робити ні за яких обставин», — сказав Аві. «Я трохи застряг, намагаючись придумати спосіб сказати «ні», щоб цей мудак не з’ясував, наскільки цінним є Ісо. На моє щастя, у вас був той напад принципів, га. Вони злякалися вас».

«Вони злякалися?»

«Валькірі, — сказав Аві, — кожен, хто зустрічає тебе, боїться».

Кіра сиділа з непритомним маджо та спостерігала, як Аві працює над контролем у тумані. «Чому Мудрість хвилює, що з ним станеться?» сказала вона. «Це…».

«Тсс», сказав Аві.

Кіра подумала про Магі, непритомного, можливо, вмираючого, у райській печері над їхніми головами. Як глибоко вони були зараз під землею? Кіра не повинна була сумувати за небом Хризотеміди. У неї не було стільки часу, щоб звикнути до нього. Чи прокинувся б Марс, якби він помирав? Чи дізнався б він, що Кира немає поруч?

Ісо видавав тихі хрипкі звуки. Звучить нездорово, подумала вона, хоча медична служба не покриває надання першої допомоги інопланетянам. «Ти міг би стриматися, — сказала вона, — якщо це всі важелі впливу, які ти маєш».

Аві підвів голову й пильно подивився на неї. “Дозвольте мені бути дуже ясним”, - сказав він. «Ви тут не тому, що мені потрібно почути вашу думку».

Будь ласка, пам’ятайте, що я далеко не такий міцний, як людина, – сказав Ісо. Здавалося, тисячу років тому. Я особистість. Розумна. Я не хочу помирати. Хто навчив Маджо говорити людські слова? Цього не можна допускати. Кіра перевірила вістря ножа на великому пальці й виявила, що він тупий. У неї не було чим його заточити.

«Ага, — сказав Аві. «Зрозумів».

Тіньовий двигун знову прокинувся, але з тихим слухняним