Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Підкріпившись стравами, які для них так дбайливо зібрала Неола, Драган вирішив оглянути все довкола. Йому було дуже цікаво чи насправді у цьому місці немає інших входів та виходів. Чомусь чоловік у це мало вірив. А поки імператор обходив територію, все досконало вивчаючи, Мира дістали зі своєї сумки альбом з олівцем та, зручно вмостившись, почала малювати.

Сон, що бачила на передодні все ніяк не йшов з її голови. Грубі чоловічі руки, хтивий погляд та такий крижаний голос, що ніяк не міг відпустити, постійно відбиваючи відлунням та тримаючи всі ці роки у дикому страху.  Мира просто мусила відпустити це видіння, інакше воно зруйнує її з середини.  

Дівчина так захопилася, що навіть не помітила, як Драган опинився позаду нею. Він вперше мав нагоду бачити, як його дружина малює, тому, уважно спостерігав за нею, намагаючись запам’ятати кожен її рух, що здавався таким природнім. В цю мить Мира виглядала напруженою та була поглинута власними роздумами, немов зараз вона була не тут, а десь дуже далеко. 

- Як часто ти їх бачиш?

Рука з олівцем на мить застигла. Дівчина не очікувала, що позаду хтось є. Та й питання такого вона точно не розраховувала почути.  

- Марго сказала? – Намагаючись не видати свого хвилювання, Мира продовжила виводити малюнок.

- Мусила.

Дівчина лиш повела плечима, вирішивши не відповідати.

- Чому не розповіла батькові про свій дар? – Продовжував запитувати чоловік.

- Мо…- При згадці про жінку, Мира відвела погляд від малюнку на гори і посміхнулася. – Вона вважала, що так буде краще. Безпечніше для мене.

- Мо дуже мудра жінка. – Погодився Драган.

- Їй буде приємно знати, що імператор Острова Семи Морів про неї такої думки.

Драган усміхнувся. Він ще не встиг як слід познайомитися із цією загадковою жінкою, про яку так багато пліток ходило в Цитаделі. І бути відвертим, версій щодо того, ким є Мо насправді, було безліч. Чоловік мав за мету перевірити їх всі. Та йому вистачило лиш однієї миті поруч із жінкою, щоб зрозуміти що всі ті байки, ну вже дуже далекі від істини. Магія, що вирувала в її жилах та яку Драган відчув при зустрічі так і натякала – ця Мо не така проста, як може здатися на перший погляд.

- Чому вирішила малювати свої ведіння? – Чоловік сів біля Мири.

- Все просто. Мо, помітивши в мене хист до малювання, порадила переносити ведіння на папір. Вона говорила, що так я зможу звільняться від їхнього впливу.  

Мира зробила останній штрих, після чого закрила альбом та сховала його до сумки. 

- Я певно повторюсь, та Мо дуже мудра жінка.

Дівчина лиш посміхнулася. Сама знала, що лише завдяки Мо вона не зійшла з розуму за всі ці роки. Адже, кожне побачене нею ведіння неначе пожирало її з середини, лишаючи лиш після себе гнітючу порожнечу.

- Твій дар особливий, Миро. – Голос Драгана був спокійним та тихим. – І не єдиний.  

- Тобто? – Мира здивувалася почутому, тому дуже уважно подивилася на імператора. Їй стало цікаво, що він скаже далі. 

Драган усміхнувся, дивлячись собі під ноги.

- Певно я маю спочатку дещо пояснити. – Перевівши свій погляд на річку, він продовжив. – Я дещо вмію. Маю здатність розпізнавати чари і магію. Відчуваю їх у інших людей, або в місцях і предметах, де ця магія є. Це одна із небагатьох особливостей мого роду. Ну так от, в тобі я також відчуваю магію. Правда, зараз вона слабка, неначе спить. Але, все ж є. 

- Я не розумію. – Сказати, що Мира була розгубленою та здивованою, означало не сказати нічого. Виходить її чоловік не просто могутній воїн. Він ще й людина, яка має магічні здібності.

- Спочатку і я нічого не міг зрозуміти. Знаючи, як сильно ненавидів і всі ці роки так старанно знищував все надприродне Владлен, я не міг повірити, що його власна дочка була однією із таких. Та коли на моїй руці з’явився цей символ, я збагнув, що ти не просто дочка імператора Владлена. Твоє коріння куди глибше і ти належиш до дуже древнього і могутнього роду, який я вважав багато років зниклим. 

Ніби доводячи свої слова, Драган підняв ліву руку, демонстративно показуючи символ. 

- І що ж це за рід? – Мира уважно розглядала малюнок. Ще ніколи не бачила такого дивного дерева. І точно знала, що воно не було символом Роду її батька.

Драган посміхнувся, та чомусь відповідати не поспішав.

- Перш ніж давати тобі відповідь, я б хотів сам у всьому розібратися.  

- Тож задавати питання про твій рід, решту магії, якою ти наділений та дракона на моїй руці і твоєму кулоні, що так дивно схожі між собою, не має ніякого сенсу, адже відповіді я не почую? – Мира відвела погляд від чоловіка.

- Все ж ти бачила його тоді. – Посміхнувся Драган.

- Важко було не помітити. – Дівчина повела плечем. – Та питання було іншим.

- Так, ти маєш рацію. Але, не варто засмучуватися. Прийде час і я розповім тобі все. Дам відповідь на кожне поставлене тобою питання. Та спочатку, я маю сам у всьому розібратися.

Між ними повисла пауза.