Джессіка Таунсенд - Невермур. Випробування Морріґан Кроу

— Навіщо?

Кеджері моргнув.

— Заради влади, думаю. Він намагався заволодіти містом, а заволодівши містом, заволодіти всім королівством.

— Деякі люди піднімались і намагались зупинити його, — додала Дама Чанда. — Але вони зазнали поразки. Відважні, самовіддані люди, знищені Дивосмітом і його армією монстрів. Це сталося не так далеко звідси, у Старому Місті. Місце, де померли ці сміливі люди, перейменували на їхню честь. Площа Відваги.

— Ми там були. Там закінчувалися Випробувальні Перегони, — сказала Морріґан, і Готорн похмуро кивнув. Було важко уявити, що ця залита сонцем бруківка колись була залита кров’ю. — І… ох! Ми читали про Різанину на площі Відваги, правда, Готорне? Коли готувалися до Книжкового Випробування. Щоправда, в «Енциклопедії невермурських варварств» не згадувалося про Дивосміта.

— Ні, звісно не згадувалося, — сказав Кеджері, піднявши брову й багатозначно подивившись на Даму Чанду. — Навіть у книжках з історії не люблять говорити про Дивосміта.

— Ніхто не знає напевне, що сталося з Дивосмітом того дня, — продовжувала Дама Чанда, не звертаючи уваги на його доповнення. — Дехто каже, що його ослабив напад. Дехто — що його монстри зрадили його. Що вони відчули смак смерті і він їм сподобався, тому вони розчинились у найтемніших куточках Невермура, де все ще переховуються, убиваючи людей одного за одним, чекаючи на свого вождя, який повернеться, щоб завоювати місто.

— Чандо… — сказав Кеджері та кинув на неї багатозначний погляд.

— Що? Так говорять люди.

— Це все брехня, кожне слово, — сказав консьєрж. — Просто плітки для залякування.

— Я й не казала, що це правда, Рі-Рі, я лише розповіла, що говорять люди, — роздратовано сказала Дама Чанда. — У будь-якому разі, двері Невермура зачинились перед ним навіки. Звісно, ця заборона підсилюється діями чаклунів, Смердюком, Стілсом та всіма іншими, але всім відомо, що насправді Дивосміта не пускає сюди саме Невермур.

— Як? — запитала Морріґан, дивлячись на Готорна, який важко дихав. Вона подумала, що він трохи нервується. — А що, коли Дивосміт знайде спосіб сюди повернутись?

— Це старовинне й могутнє місто, діти мої, — сказав Кеджері. — Яке захищають старовинні й могутні чари. Могутніші, ніж будь-який Дивосміт, тому не переймайтеся щодо…

— Фен прийшла! — зненацька закричав Готорн. Він схопив Морріґан за руку і побіг до дверей назустріч Диво-кішці, усім своїм виглядом показуючи бажання покінчити з розмовами про Дивосміта.

* * *

Невермур заполонили примари.

А також вампіри, вовкулаки, принцеси й відьми, вкриті бородавками. Зовсім трохи фей. Час від часу зустрічалися гарбузи. Тисячі людей у костюмах вишикувалися на головній вулиці, чекаючи на початок святкування Геловмесу.

Морріґан потирала долоні, щоб зігрітись, і щільніше загорталась у шарф. Вони з Готорном обмінялися захопленими усмішками. У свіжому осінньому повітрі їхній подих перетворювався на хмарки туману. Вони пробралися крізь густий натовп до місця, яке Юпітер називав найкращою точкою, на повороті ходи, прямісінько на розі вулиці Диякона і проспекту Мак-Ласкі.

Юпітер розповідав, що Товариство Дивообраних започаткувало парад сотні років тому. Спочатку це була мовчазна процесія членів Товариства, одягнених в офіційні чорні костюми з золотими значками у вигляді букви Д на комірці, які марширували, щоб ушанувати тих Дивообраних, які померли рік тому. Вони ходили вулицями дев’ятьма рядами в ніч Геловмесу, коли стіни між мертвими і живими були найтонші.

Роки йшли, і жителі Невермура почали збиратися, щоб подивитись на мовчазну процесію та віддати шану. Це стало однією з найсвященніших міських традицій, і вони назвали це Чорною ходою. За багато століть це переросло в більш яскраве й гучне дійство, але Товариство Дивообраних зберігало традицію марширувати першими.

Коли дев’ять рядів урочисто проходили повз, у натовпі запала моторошна тиша, і єдиним звуком були їхні кроки по бруківці. Морріґан здалося, що вона помітила руду бороду Юпітера, але повз неї проходило так багато Дивообраних, що вона не могла знати цього напевне. На їхніх обличчях були похмурі вирази, і вони дивилися прямо перед собою. Тут і там були порожні проміжки, і дехто тримав у руках свічки — одна свічка на кожного покійного, казав Юпітер. Наймолодші члени Товариства, які виглядали лише трохи старшими, ніж Морріґан, ішли в першому ряду. Вона припустила, що це Група 918.

Чи будуть вони з Готорном марширувати отут наступного року? Було важко уявити, щоб Готорн утримав серйозний вираз обличчя так довго.

Раптом у її голові з’явилась інша, дуже неприємна картина: Готорн і Ноель ідуть пліч-о-пліч. «Це більш імовірно», — гірко подумала вона. Приборкувач драконів і дівчинка з янгольським голосом приєднуються до рядів талановитих членів Товариства, що марширують вулицями Невермура. Її захоплення трохи потьмяніло.

Коли Товариство Дивообраних досягло кінця свого маршруту, відразу ж почалася «правильна хода» (як називав її Готорн). Натовпом пробігла хвиля нетерпіння, і почала грати музика.

— Я ще ніколи не був так близько до передньої частини! — сказав Готорн.

— У тебе ще ніколи не було Фен, щоб відлякувати людей, — сказала Морріґан, підводячи очі на Диво-кішку, яка стояла в них за спинами, ловлячи насторожені погляди перехожих.

Незважаючи на те що роль няні не викликала в неї захоплення, Фен дуже серйозно ставилася до своїх обов’язків. Коли хтось підходив надто близько, вона починала шипіти і шкірити зуби, доки вони не відходили, витріщивши очі, тому Морріґан і Готорна оточував маленький острівець порожнього простору. Вона була схожа на пухнастого безцеремонного охоронця.

На чолі ходи марширував оркестр, усі учасники якого були вдягнені в демонів, супроводжувані примарним мерехтінням. За ними йшла процесія чогось, що виглядало як садові живоплоти у формі тварин, яких оживило якесь таємниче поєднання штукарства і механіки. Живопліт-мамонт махав своїми гігантськими бивнями туди-сюди, а зелений лев гарчав і рикав на групки верескливих дітей.

Коли повз Морріґан і Готорна проходили учасники параду, вони хрипко заверещали і розсміялися. Діти побачили страхітливу маріонетку вовкулаки заввишки в три поверхи, якою за допомогою довгих дерев’яних паличок керувала група людей унизу. Вони навіть могли змусити його клацати зубами і кліпати жовтими очима.

Але Морріґан найбільше сподобалася Спілка відьомських шабашів Невермура.

— Цього року вони в стандартних образах, так? — схвально пробурчала Фен. На відьмах були гостроверхі чорні капелюхи і фальшиві бородавки на носах. Деякі несли на руках чорних котів, деякі летіли на дерев’яних мітлах з моторчиками. Повітря заповнив регіт. — Зазвичай вони кажуть: «О, це все стереотипи, ми просто нормальні люди». Це вже краще. Покажіть їм справжнє відьомство, леді!

Дорослі в натовпі, як і діти, були в захваті і підбадьорливо кричали кожній процесії, яка пропливала повз. Але був один виняток: коли з’явилася гігантська маріонетка старця в плащі, що супроводжувалася верескливими скрипками й моторошною органною музикою, публіка зустріла її здивовано роззявленими ротами і несхвальними поглядами. Вона була менша, ніж вовкулака, і, на думку Морріґан, зовсім не така страшна. Але більшість батьків виглядали дуже нещасними, коли вона з гуркотом проїжджала повз них,