Ліра Куміра - Мама для дракончика, Ліра Куміра

Розділ 17. Дорога назад

Ліна

Прокинулася я вже звично на ліжку, а поруч зі мною бадьоро повзав Філіп. Розплющивши очі, побачила величезний кристал, який ширяв над моєю головою, а з нього до мого тіла, переплітаючись, ковзали сотні різноманітних ниток.

"Підживлення", - промайнула думка, і її тут же замінили десятки інших. - "Що з малюками? У мене вийшло? Як довго я була у відключці?", - та інше, інше, інше.

- Мамо, - вимовив мій син із докором, і я акуратно потягнула до нього долоню, ниточки від кристала одразу зникали, як тільки вони торкалися тіла крихітки.

Хм... Забавно виходить. Так ось як працює антимагія, а я все мучила себе що ж насправді відбувається, коли Філіп контактує з чужорідною магією: він її немов би поглинає, або може навпаки відбиває?

- Ти прокинулася, - в кімнаті з'явився Меліріан, невже за мною стежили? Інакше звідки б імператор дізнався, що я вже прийшла до тями? Ох, як же все складно в магічному світі, не те що на Землі... Я з жалем згадала про свою сім'ю, яка тепер живе без мене, і акуратно стерла сльозинку, яка покотилася по щоці.

За дівчатами я, звісно ж, сумувала, але от щоб плакати з цього приводу - зі мною таке вперше відтоді, як ми потрапили на Діанію.

- Щось сталося? - Чоловік простягнув до мене руку, але я відсахнулася, все ще не бажаючи, щоб він мене торкався. - Вибач, не хотів тебе збентежити. Я просто переживаю, - правитель підвівся з ліжка, відходячи від мене на відстань.

- Я не хотіла вас образити, але мені не надто приємно, коли мене торкаються, - вирішила все ж таки зробити свій крихітний крок до налагодження контакту, все ж таки ми тепер не зовсім й чужі один одному люди, мені доведеться звикати. - Як ваше малятко? - Я спробувала перейти на нейтральну тему, згадуючи про дочку Драгонійського. Щойно почався його шлюборозлучний процес, дівчинка тривалий час не хотіла йти на контакт зі своїм названим батьком, мабуть, усе ж таки це дуже поранило дитину.

- Все ще не дозволяє її обіймати, але загалом ми намагаємося частіше бувати разом, Кармелія не проти, за що я їй безмежно вдячний, - згадка екс-дружини імператора на мене ніяк не вплинула, а мала б... Адже вони стільки часу провели разом, а я, виходить, відбила в жінки чоловіка, зруйнувавши їхню сім'ю в дуже важливу мить.

- Вона пробачить вас, я впевнена, головне показувати Міланії свою любов, - чоловік кивнув мені у відповідь, прямуючи до дверей.

- Відпочивай, Ліно. Я ще прийду ввечері, хочу показати тобі щось дивовижне. Упевнений, ти ще не зустрічала такого дива, - Меліріан загадково посміхнувся і покинув кімнату.

А я так і залишилася сидіти, намагаючись розібратися в собі. Ось таким він мені подобався: чистий, відкритий і не нав'язливий. Невже так себе починає проявляти істинний зв'язок?

- Тато, - від голосу малюка, який несподівано пролунав зовсім поруч, я здригнулася, і на мене моментально хвилею накотив якийсь внутрішній голод, бажання хоча б побачити цього нестерпного чоловіка. Нехай він мене лаятиме, вказуватиме на те, що я неправильно виховую сина, але тільки буде поруч. А це точно якась мана, так не повинно бути, не у нас у всякому разі.

А потім прийшов біль... Жахливий, всепоглинаючий. Здається, я кричала. Схоже, мій дракончик сповз із ліжка і попрямував до дверей, але я не могла ніяк змусити себе піднятися, мене просто викручувало. А потім разом із темрявою прийшло полегшення.

Кіріан

Ми обійшли дракона з двох боків, обережно натягуючи сітку. Звір якщо й розумів, що йому загрожує, то ніяк не реагував, у всякому разі Ірліан просто сидів у кутку і продовжував витріщатися на нас, і ось тоді я вперше побачив проблиск впізнавання в погляді крилатого.

- Тихіше, гарний хлопчику, - Ріан помітно нервував, і йому було легше від того, що він нібито вмовляв дикого. - Кір, я готовий, - я мовчки кивнув, вичікуючи момент, який буде ідеальним для кидка.

- Зараз! - сітка полетіла в бік дракона, який сіпнувся, і я різко стрибнув на нього, відкидаючи край "сачка" своєму другові, тепер би встигнути...

Діставшись до самої шиї, де луска не настільки щільна, я пустив хвилю підпорядкування, але вона просто пройшла наскрізь, не сповільнивши дикого, оскільки ж вона не діє на розумних істот, а це означало...

- Кір, бережися! - Я вже майже підколов лусочку, коли почув голос друга, і відсахнувся, дивлячись, як через рвану сітку на мене летить могутній хвіст дракона.

- "Я маю встигнути!", - між власним захистом і миттєвою атакою оголеної ділянки шкіри я обрав друге.
Тому за мить, коли "промінь вічності" вже встромився в м'яку плоть, я відчув найпотужніший удар, що збив мене з ніг. Ну а далі - темрява.

Ліна

Прокинулася я в імператорському медблоці, де біля мене поралася молоденька медсестричка, або вірніше помічниця лікаря, як вони себе називають.

- Що сталося? Чому я тут? - Останнє, що я пам'ятала - це був візит імператора, а після цього в голові була справжня порожнеча.

- Ой! Ви прокинулися. Я зараз же покличу лікаря! - Дівчина вибігла з "палати", залишивши мене розгублено блимати віями, а за кілька хвилин у дверях з'явилася статна жінка з трохи розкосими очима.

- Доброго ранку, як ви почуваєтеся? - Саме така в нас була б завідувачкою поліклініки, не менше.

- Доброго дня. Нормально. А що сталося? Чому я тут? - Повторила я своє запитання і застигла в очікуванні відповіді.

- Розумієте... На імператора було скоєно замах. Але ви не хвилюйтеся, винуватців спіймано і вже покарано, тож вам більше нічого не загрожує, - почала заспокоювати мене жінка, побачивши, як я сіпнулася при першій звістці. - Вам взагалі зараз не варто багато хвилюватися, - додала вона, а я не розуміючи, витріщилася на лікарку. Я хвора? У мене щось із нервовою системою? Чи вона боїться, що моя магія знову збунтується?

Усі ці запитання я й вивалила на приголомшену від такого натиску жінку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍