Люсі Лі - Роман крізь час, Люсі Лі

Розділ 19

Маша 

Прокинувшись вранці, насамперед згадую наш із Максимом ранковий марафон. Від приємних спогадів солодко стискає м'язи промежини. Тіло ниє ніби від силового тренування, але це приємний біль.

Солодко потягнувшись дивлюся у вікно. Судячи з того що сонце стоїть у зенітні день вже в повному розпалі. 

Оглянувши величезну спальню Свердлова, ще раз переконуюсь, що знаходжусь тут одна і що Макса поряд вже нема. І де ж він може бути? Несподівано як обухом по голові мене б'є здогадка, змусивши різко підскочити у ліжку. Сьогодні ж перший робочий день після вихідних, і мені терміново потрібно збиратися на роботу. Мабуть, Максим вже поїхав, але чому мене не розбудив? Усвідомлення цього факту неприємно дряпає підсвідомість. 

Бог мій, мене ж звільнять за прогул! 

Схопившись з ліжка починаю панічно метатися по кімнаті в пошуках свого одягу. У процесі пошуку нарешті згадую, що, сьогодні Свердлов зробив нам вихідний. Це мене трохи заспокоює. Мабуть.

Змирившись з тим, що сьогодні вже не потраплю на роботу, рушаю до шафи Свердлова, щоб знайти собі хоч якийсь одяг, та прикрити свій сором. Бо спала я у ліжку шефа повністю оголеною.

На відміну від моєї шафи, всі речі в шафі у Максима складені аж занадто акуратно, навіть за коліром. Боже яке занудство.

Заморочуватися довго не стала, витягла першу-ліпшу футболку та наділа на себе. Натуральна тканина, приємно ковзнула оголеною шкірою, а в ніс одразу ударив знайомий мені збуджувальний запах чоловіка. М-м-м. Ще трохи і я почну звикати до того що ходжу у речах Свердлова. 

Відкривши двері виходжу зі спальні з гордо піднятою головою. Готуючи себе до найнеочікуваніших подій, включно із зустріччю носа до носа з економкою Максима. Чого б мені точно зараз не хотілося. Але одразу здивовано завмираю на місці, бо до такого моя психіка мене точно не готувала. 

За кухонним острівцем, із серйозним виразом обличчям чаклуючи над туркою з кавою, стоїть абсолютно голий Свердлов. У чому, біс його, мати народила. Грає, гад такий, своїми бездоганними м'язами. Єдине що трішки розчаровувало, це те, що острівець закривав самі цікаві місця чоловічого тіла. 

Підходжу ближче і заглядаю за стійку, із задоволенням оглядаючи ідеальне тіло свого коханця вже детальніше. 

– Прокинулася вже, верескуха, — повернувшись до мене, чоловік обдаровує мене бездоганною чарівною посмішкою.

– Чого це верескуха? - насупившись, невдоволено пирхаю у відповідь. Намагаючись удавати що дивлюся куди завгодно, та не на стратегічні місця чоловічого тіла. Сідаю на один з високих табуретів. 

– Бо ти сьогодні вранці так голосно горлала, що я вже думав сусіди поліцію викличуть, — ще ширше розтягує чуттєві губи.

– Звісно я репетувала, бо ти знущався з мене, — кидаю на чоловіка нищівний погляд з під лоба. –  Ти диви який. Скористався моєю слабкістю й взяв мене як захотів, та скільки захотів.

– Невже тобі не сподобалося те що я із тобою робив? – підсовується до мене ближче, та ставить переді мною філіжанку з ароматною кавою. – Як згадаю про те як ти стогнала і звивалася у моїх руках, одразу збуджуюсь від цього.

Мимоволі кидаю погляд чоловікові нижче поясу, і одразу переконуюся у тому, що він зараз говорить чистісіньку правду. 

– Я лише слабка жінка, — беручи філіжанку до рук, роблю не великий ковток кавового напою. – Це ж ти в нас великий бос величезної корпорації.

– Той що? - бачу як чоловік повільно огинає кухонний острівець, і йде до мене, щоб через хвилину опинитися занадто близько. 

– А те що ми із тобою не пара, — задравши голову догори, вдивляюсь в палкі темні очі. Що ніби заворожують своєю глибиною. – Саме це, сьогодні вранці я прийшла тобі сказати. І те що розмова пішла не зовсім по плану, це не тільки моя провина, а і твоя. 

– Справді? - чоловік скидає смоляну брів, та зацікавлено нахиляє голову набік. 

– Так, зізнаюся я дійсно приїхала до тебе з твердим наміром спокусити, бо не хочу грати по твоїм правилам, та чекати коли ти сам вирішиш зі мною переспати. Цією угодою ти підсадив мене на гачок. Та я не думала що ти у цих своїх штанах будеш настільки звабливим. Це було занадто навіть для мене, — буркочу, зніяковіло відводячи очі. 

– Я тобі вже казав сьогодні вранці, і мабуть, доведеться повторити ще раз. Цією угодою я ні в якому разі не хотів тебе зачепити, а тим паче змусити грати по моїм правилам, — скинувши руку, чоловік злегка ковзає по моїй вилиці, та підчепивши сильними пальцями моє підборіддя, змушує подивитися йому в очі. – Це лише було відчайдушне бажання утримати тебе поряд. Та при цьому я до божевілля боявся налякати тебе своєю хтивістю. Я і досі згадую той день коли в нас це відбулося вперше, та мабуть, ніколи не зможу забути твої злякані сповнені болю очі.

– Максиме, це все у минулому, — шепочу, насолоджуючись його близькістю, відчуваючи, тепло його тіла, що обхоплює мене з головою. Та тону майже захлинаючись у вирі почуттів, що наринули від цього його зізнання. – Я вже давно пробачила тобі, навіть те, що ти тоді так неочікувано зник.

– Я і зник лише через те що не зміг змиритися із тим що замість того щоб врятувати, сам став тим хто тебе скривдив, — на цих словах чоловік, торкнувшись моєї губи, осікається.

– Ти став тим, хто на завжди залишиться в моєму серці, навіть якщо те що сьогодні відбулося між нами поставить хрест, на нашій подальшій співпраці. 

– Те що відбулося між нами, не тільки не поклало хрест, на наший співпраці, а навіть навпаки, ти залишаєшся моєю помічницею, і дуже близькою... помічницею, — нахилившись ще нижче, пошепки проговорює мені на вушко.

Опустивши вії помічаю що чоловік сильно збуджений. Ой леле. 

– І як ти це собі уявляєш? - починаю повільно сповзати з табуретки, щоб відсунутись на безпечну відстань від чоловіка. – Мені, наприклад не зовсім зрозуміла суть майбутніх відносин між нами. 

– То я тобі все розтлумачу, — уривчасто дихаючи, обіцяє. – В нас для цього буде достатньо часу, — хрипить пропалюючи мене поглядом майже чорних очей. Та перехопивши за талію тягне на себе, щоб підхопивши під сідниці, посадити зверху на барну стійку. - Тим більше ..., - втиснувшись між моїх стегон злегка цілує мої губи. - Для всіх інших ми з тобою поїхали в термінове відрядження, — посміхнувшись цілує мене в носик, — На цілих два дні, — ковзає легкими поцілунками до скроні, та коли доходить до мого вушка охоплює мочку, посмоктуючи її. Мене мимоволі вигинає дугою, і я одразу відчуваю як десь із середини починають підійматися гарячі потоки збудження, — А може ... і на три дні, — продовжує говорити, цей спокусник поки я безпорадно хапаю ротом повітря. Та зсунувшись трішки нижче переводить хижий погляд мені на груди. Через тонку тканину футболки відверто проглядають вже збуджені соски.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍