Юрій Ігорович Андрухович - Коханці юстиції

вогню, час майже перестав існувати. Тобто він уповільнився ледь не до повної зупинки. Отже, «Сансара» зміг бачити, як до нього летять його кулі. Той, що стріляв з коліна, вислав свою в серце. Той, що навстоячки, — в голову. «Сансара» не міг дочекатися, поки вони долетять. Поки пронижуть його наскрізь і увіп’ються в синагогу за його спиною. Все з усім єдналося й набувало миттєвого сенсу. Він закричав би з радості в тому залпі — якби не зав’язаний, кляпом забитий рот. Усе, що він міг, — це ревіти в себе, всередину, всіма своїми голосами водночас, усім хором вічної тиші. Його потягло вперед і нагнуло в низькому поклоні, але Стовп не давав упасти. Коли пістолет, що дострілював, уперся в його потилицю, він подумав слово «сліпучість».

Розділ останній. Презентація трупа, або Фантомас-71

1

Тієї самої серпневої ночі, коли Богдан Сташинський з Інґою Поль вислизали в Західний Берлін, а за їхніми спинами почала блискавично рости Стіна, мені виповнилося рівно рік і п’ять місяців. Як і при моєму народженні, то була ніч зі суботи на неділю. Я зненацька прокинувся і несамовито розверещався. Мама, зірвавшись на ноги, кинулася мене заколисувати, але я не те що не вгавав — моє волання, накриваючи мене з головою навіть не дев’ятим, а дванадцятим валом, лише набирало гучності й розпачу. Аж тоді мама ввімкнула світло і побачила велетенського жука-рогача, що вже добирався до мого роззявленого рота. Мама закричала не менш пронизливо за мене, від чого жук трохи здивовано призупинив свою розмірену ходу. Про що йому йшлося, не знаю й донині.

Зате я знаю, що подружжя Сташинських у ті хвилини вже здавалося на милість західноберлінської поліції. Це була історична ніч. Або, краще сказати — ніч із історичними наслідками. Жук-рогач, рішуче видворений за межі нашого дому, пропав навіки десь у завіконних темнотах.

Так особисто для мене почалися 1960-ті роки. І в них напевно помістилося страшенно багато всього. Цілком можливо, що значно більше, ніж у будь-якому з наступних десятиріч. Проте мені залишається не згадувати, а вгадувати: скоромовка, пунктир, галопування. Ніби насправді я прожив ті десять років за лічені хвилини.

2

1963-го на місці старого єврейського цвинтаря збудували кінотеатр «Космос». Іншої назви на той час він отримати просто не міг. Навіть я не зміг отримати іншого імені. Батьки довго не доходили згоди щодо того, як мене назвати. Перший рік плюс один місяць я прожив без імені, про мене казали «дитина», «хлопчик» або «малий». Щойно 13 квітня 1961 року я за взаємною згодою тата й мами став Юрієм — на честь Гагаріна, який напередодні саме злітав на годинку в космічний простір. Відтоді в нашому житті почалася космонавтська епоха, відбита передусім у назвах. Імена та прізвища перших одинадцяти космонавтів я знав напам’ять. Щиро кажучи, в мене було трохи часу їх вивчити: поміж 1964-м, коли полетіли останні з тих одинадцяти, та 1969-м, коли запустили наступних, виникла незрозуміла п’ятирічна пауза. «Що це таке? — запитував я свою бабцю пані Ірену по кілька разів на тиждень. — Коли вони знову полетять?» Пані Ірена знизувала плечима. Її й саму жахливо непокоїла та невизначеність, і в глибині душі вона дуже боялася, що ніяких космонавтів у космосі ніколи більше не буде. А будуть самі лиш астронавти. Себто американці.

На місці старого єврейського цвинтаря збудували кінотеатр «Космос».

Але кінотеатр «Космос» було зведено ще за попередніх, оптимістичніших часів, коли в небо один по одному вистрелювали ті одинадцять. Тож його фасад прикрашала монументальна мозаїка з головою у скафандрі, вертикально націленою вгору ракетою та штучним супутником. За своїми розмірами голова у скафандрі була суттєво більша й від супутника, й від ракети. Монументальний реалізм доволі відверто переходив у реалізм без берегів. Космос кликав, і «Космос» також.

Проте не все обійшлося гладко. Однієї з ночей (причому деякі міфотворці стверджують, що то була не проста ніч, а ніч напередодні урочистого відкриття) в кінотеатрі обвалилася стеля. Причиною цього ексцесу називають сильну зливу, хоч є всі підстави підозрювати систематичне розкрадання будівельних матеріалів. Нічний сторож, якого тієї ночі розбудив гуркіт падучих перекриттів, певний час не вірив власним очам і вухам, але врешті набрав телефон міліції й вимовив фразу, що надовго зробила його міською знаменитістю: «Міліція, завалився „Космос“!» Бачити лапки в його усному зверненні черговий міліціонер не міг, а космогонізм не належав до провідних рис його службового світогляду. Тому фразу про те, що «Космос» завалився, він спершу сприйняв як вибрик — коли не п’яного хулігана, то згалюцинованого психа. (Слово «псих», нині напівзабуте й напіввитіснене словом «фрік», тоді саме входило в моду; ще трохи — і воно на весь голос зазвучить у деяких популярних кінокомедіях.)

Невдовзі в місті заговорили про глибинну й таємну, а отже і справжню причину падіння «Космосу» — євреїв. Адже то їхній цвинтар було перезавантажено задля нового кінотеатру. Тож

інцидент із «Космосом» одні почали вважати помстою єврейського Б-га (того, що око за око й зуб за зуб), а інші — результатом чергової єврейської змови. Найпоміркованіші ж виступали за поєднання першої та другої версій.

При цьому не надто враховувався той факт, що з перших же повоєнних часів євреї нашого міста ховали своїх небіжчиків не на старому, а на новому єврейському цвинтарі — за штучним озером, де в роки окупації німці знищили їхнього народу не менше ста тисяч. Старий же цвинтар, на кістках якого було зведено «Космос», закрили для поховань ще в ту далеку й напівказкову добу, про яку звичайно говорилося за Польщі. Євреїв, які з’явилися в місті вже по війні, зовсім нічого не поєднувало з тим старим цвинтарем, і жодної родинної чи хоч якоїсь емоційної нитки туди не тяглося. Там лежали інші, австрійські євреї, передвоєнні (в сенсі Першої війни також), небіжчики іншої цивілізації, теперішній чужі й незнані. Тож плюндрування того цвинтаря заради будівництва «Космосу» не викликало в єврейському середовищі (не надто, зрештою, згуртованому) не тільки очевидних протестів, але й потаємних засуджень.

Змова якщо й існувала, то виявилася невідчутною. А Б-жа кара — чомусь одноразовою. Вдруге «Космос» не валився.

Після кількох перенесених у часі відкриттів та остаточної авральної добудови кінотеатр урешті запрацював. Ставши вмить і модним, і престижним, і надзвичайно притягальним місцем, він цілком виправдав свою космічну назву. Головне ж — у час, коли деякі інші кінотеатри міста демонстрували в найкращому разі широкоекранне кіно,