Редгрейн Лебовскі - Ігри Патріотів, Редгрейн Лебовскі

– Де-мо-нів! – повторила незнайомка по складах, дивлячись на них, як на божевільних.

Орфей тільки хмикнув, крутнувши сокиру в руці.

– Ну, ми теж не плюшеві ведмедики, – сказав він з легкою посмішкою.

Дівчина вирячилася на Орфея з роззявленим ротом. Глибоко вдихнувши, вона хотіла ще щось сказати, але перевівши погляд на коридор, тільки зойкнула і підібравши спідниці, зірвалася з місця.

Софі обернулася, і те, що вона побачила в кінці коридору, змусило її серце злякано стиснутися. До них рухалися величезні монстри, що нагадували помісь мавпи і мамонта. Спираючись на великі передні лапи, демони зносили все на своєму шляху довгими зазубреними бивнями. Між бивнями у них були хоботи, більше схожі на щупальця, якими вони хапали уламки меблів, вазонів, віконних рам і жбурляли в мисливців. Позаду демонів з войовничими криками тупцювали Патріоти, намагаючись протиснутьсь і першими кинутися в бій.

– Ніхто не покине цей триклятий клуб, поки ми не знайдемо Кука, – твердо сказав Патрік. – Живим чи… – Він затнувся, ухилившись від ніжки столу, яка летіла в нього, і мимохідь глянув на подругу. Софі вловила в його погляді відчай.

– Можеш в цьому не сумніватися, – вона кивнула, розправивши плечі і відбивши мечем уламок горщика. – З ним все буде гаразд. Кук один із нас. Він мисливець, а це вже дуже багато означає.

– Правильно, Бенсон, – підтакнув Орфей, – тільки у мене є виключне право ображати цього голомозого дурня. Всі інші нам за це дорого заплатять! – ступивши крок вперед, Орфей підняв сокиру і, оглянувши друзів, кинувся штурмувати чудовиськ.

І знову закипів бій. Повсюди літали уламки меблів, виблискували мечі, і бризкала кров. Софі оточили одразу п’ятеро Патріотів. В бою вони були значно вправніші тих, що стерегли портал, тож перш, ніж розправитися з ними, вона розжилася новими синцями і глибоким порізом на плечі.

Дівчина відстрибнула від бивнів демона, що цілилися в неї, і втрапила до рук двометрового здорованя. Патріот щосили схопив її за волосся, і вдарив обличчям об стіну. З очей бризнули сльози, а в голові задзвеніло від міцного удару. Кремезна долоня металевою хваткою стиснула горло, змушуючи повітря покинути легені. Софі спробувала відбиватися, але Патріот люб’язно з’їздив їй по ребрах, і коли вона притихла, стис горло обома руками. В мить, коли сили вже покидали її тіло, вогкі долоні Патріота зненацька ослабли і громила з гуркотом звалився на підлогу. Софі, відкашлюючись, сповзла по стіні, спостерігаючи, як Іва виймає закривавлене лезо меча зі спини її мучителя.

– Обережніше… Підіймайся … – подруга вже була поряд і обхопила її за талію, допомагаючи втримати рівновагу. Софі безпорадно опершись на неї, відновлювала дихання. Вона так втомилася, що готова була залишитися прямо тут, якщо їй дозволять хоч трохи перепочити. Руки тремтіли, але Софі тільки міцніше стиснула меч, який подала Іва.

– Дякую, далі я сама, – здавлено прохрипіла вона, облизавши пересохлі губи. Іва кивнула і зникла десь між Орфеєм і демонами.

Софі дозволила собі перевести подих на протязі декількох секунд, перш ніж продовжити бій. Недбалим рухом вона всадила меч у скроню дрібному демону з бивнями, який вистрибнув перед нею і озирнулася. В глибині коридору вона побачила Патріка, який відбивався від чоловіка зі знаком на чолі. Софі хотіла кинутися на допомогу, але тут побачила, як Захарія в два стрибки опинився біля її друга і зніс голову Патріотові. Патрік посміхнувся рятівникові і, наблизившись, щось сказав йому на вухо. Деякий час хлопці крадькома перемовлялися, не звертаючи уваги на те, що відбувалося довкола.

Спостерігаючи за ними, Софі не на жарт розізлилася. Вона вже не раз помічала, як Патрік і Захарія про щось перешіптуються. З твердим наміром з'ясувати, що за секрети водяться у цих двох, вона напролом рушила до них, усуваючи кожну тварюку, яка з'являлася на її шляху.

– Ану стій! – несподівано хтось винирнув поряд і схопив її за лікоть. Софі тільки міцніше стиснула зброю в руці. – А-а-а …Ти одна з цих… З Ліги… Вибачай… – винувато кивнув ловець з пишними вусами і озирнувся довкола. Софі лише зараз звернула увагу, що в коридор прибуло міністерське підкріплення. – О, Захарія! – гукнув він, запримітивши хлопця. – Де ви в біса були? Меланта на третьому поверсі, вона місця собі не знаходить! Пожалів би ма...

– Довго розповідати, – урвав його Зак. – Слухай, тут повинен бути ще один хлопець. Його звати Кук і він мисливець…

– Голомозий такий? – чоловік насуплено потер вуса. – Так він нагорі з рештою ловців… Його, здається, тримали в одній із кімнат. Ну, давайте, шуруйте туди, а ми все тут владнаємо.

Впевнившись, що ніхто з мисливців не постраждав і слідує за ним, Захарія пришвидшив темп.

– Розповідай, – Софі порівнялася з ним, користуючись тим, що Патрік відстав, переконуючи в чомусь Орфея.

– Не зрозумів.

– Що ви з Патріком затіваєте?

– Нічого… З чого ти взагалі таке взя…

– Думаєте, я дурепа, так? Чи що я сліпа? Думаєте, я не бачу, як ви перешіптуєтеся в нас за спинами? І всі ці погляди, які кидаєте одне на одного… Що відбувається? – вона зупинилася, перегородивши Заку дорогу. Ловець тільки невдоволено фиркнув, і міцно схопивши її за руку, потягнув за собою.

– Ти вигадуєш якісь нісенітниці, – прошипів він. – Тобі варто відпочити, Софі.

Вони саме звернули в розгромлений зал, який повинен був вивести їх до сходів на другий поверх.

– Навіть не сподівайся, що я тобі повірю… І взагалі, відпусти мене! – мисливиця висмикнула руку. – Ви щось прихо…

– Все гаразд? – Патрік нечутно вималювався по інший бік від Софі. – Мені здалось, ви про щось сперечаєтеся.

Софі розгнівано поглянула на нього.

– О, так! Якраз тебе й не вистачало, – знову завела вона, але тут помітила, що з боку входу на них несуться відьми. – Поговоримо потім! – процідила дівчина, і без вагань кинулася вперед.

Софі була роздратована. Вона сподівалася, що гнів вляжеться, коли вона розправиться з відьмами. Але відьми навколо падали замертво від помахів її меча, а злість так і не відступала. Знову почала підніматися температура, але дівчина вже не звертала на це уваги. Єдине, що їй зараз хотілося дізнатися – про що ж шушукаються ці двоє.

– Ей! Бенсон, пригальмуй! – прошипів Орфей, відтягуючи її в бік дверей. Незважаючи