Редгрейн Лебовскі - Ігри Патріотів, Редгрейн Лебовскі

Софі ледь посміхнулася, і зрушила з місця. Що ж, вони дізналися навіть більше, аніж від них сподівався міністр. Пісня, яку вона чула уві сні, все таки існує, і всі пазли по-трохи починають складатися в цілісну картинку. Тільки от яку?..

Несподівано Патрік схопив її за руку, зачинивши двері прямісінько у неї перед носом.

– Що таке? Демони вже тут? – вона потяглася за мечем, спантеличено озираючись. Але зустрівшись поглядом з другом, зупинилася. Те нове і незвичне, що вона до цих пір так і не помітила в його погляді, коли він дивився на неї, змусило її серце пришвидшити ритм.

– Я, як завжди, вибрав найневдаліший момент з усіх можливих невдалих моментів, – сказав мисливець дуже тихо, – але Софі… Я мав зробити це ще дуже і дуже давно…

Патрік зробив крок. Дівчина відступила, але він наближався до неї і не зупинився, доки не притис її до зачинених дверей. Вона хотіла щось сказати, але не могла вимовити ані слова, і тільки беззвучно ворушила губами. Його дихання обпікало, а погляд проникливих очей змушував розчинитися в них, і забути про все на світі. Ще мить – і він торкнувся її пересохлих від хвилювання губ... Поцілунок – спочатку боязкий і ніжний, ставав все більш впевненим... Секунда ступору, і руки Софі обвилися довкола шиї хлопця, міцно обнімаючи його. Серце шалено билося в грудях, погрожуючи проламати ребра, по тілу розливався жар – Софі задихалася від емоцій, які переповнювали її.

Хвилиною пізніше Патрік насилу відірвався від неї. Лагідно тримаючи її обличчя у своїх долонях, він прошепотів:

– Ми поговоримо про це пізніше, гаразд? А зараз, давай виберемося звідси живими, – він поцілував її в чоло, і відійшов. Софі дивилася на нього, ще не до кінця усвідомлюючи, що щойно трапилося, і що перед нею стояв все той ж Патрік.

– Ей! Все гаразд? – Захарія чекав їх біля службових сходів. Дівчина пробубнявила щось незрозуміле, і поспішила до Іви з Орфеєм, які чекали прольотом вище.

Кабінет Роуз Догерті охороняли близько дюжини озброєних людей.

Але коли мисливці увійшли всередину, дуже скоро в живих там залишилися тільки вони.

– Як ви думаєте, ми дуже запізнилися на ці бісові танці? – запитав Орфей, підійшовши до порталу. – У нас з Івою годинники зупинилися…

– Як і в мене, – ловець завмер, опустисвши очі. – Ні-ні-ні… – Хлопець дуже зблід. – Це погано… Це дуже погано! – і більше нічого не пояснюючи, він першим застрибнув у портал.

18. Без паніки

Стіни здригалися від потужних ударів. Крики, вереск і тупіт сотень ніг зливалися в суцільний шум. Захарія щось прокричав, але Софі нічого не могла розчути. Стеля в підвалі ходив ходором, штукатурка сипалася на голови мисливцям, які один за одним з'являлися з порталу.

– Що тут відбувається? – прокричав Орфей і закашлявся, вдихнувши пристойну порцію пилюки.

Ловець спробував відповісти, та його слова втонули в ревінні, схожому на той, з яким, здавалося, можуть відкриватися лише ворота пекла. Хлопець роздратовано махнув рукою, і, переступивши тіла патрульних Патріотів, вибіг з підвалу.

Софі кинулася вслід за ним, тримаючи меч на поготові. Десь вгорі, супроводжуючись брязкотом розбитого скла, прокотилася нова хвиля ударів. Захарія зупинився біля виходу з коридору, чекаючи на мисливців. Коли вони всі зібралися довкола нього, він глибоко вдихнув і сказав так голосно, як тільки міг:

– Нас не було довше, аніж ми думали! Значно довше!

– Що ти хочеш цим сказати? – закричала Софі.

– Через часове викривлення, спричинене переходом крізь портал, у нас всіх зупинилися годинники. Та й сама подорож крізь простір тривала значно довше, кількох секунд, як нам здавалося. – Ловець підхопив Іву, збиту з ніг новим поштовхом. – Боюся, ми прибули, саме тоді, коли ловці почали свою облаву!

– Але це неможливо! – втрутився Патрік, перекрикуючи чийсь нестямний плач за дверима. – Нас не було всього декілька годин!

Захарія заперечно похитав головою:

– Як ти не розумієш… Ми покинули клуб в суботу, близько десятої вечора. Якщо я не помиляюся, нас не було понад добу!

– Ти впевнений? – Софі здивовано вигнула брову.

– А ти можеш ще якось це все пояснити?

– Ох, чорт! – Орфей розгублено потер потилицю.

Іва тільки злякано глянула на друзів і схопилася за голову.

– Кук…

Патрік оперся на стінку і тихо вилаявся. Софі зі співчуттям подивилася на нього. Якщо ти мисливець за головами, то твоє життя ніколи не буде легким, зате воно буде сповнене пригод. Та коли ти капітан Альфи, на твої плечі лягає відповідальність не лише за себе, але й за друзів, за тих, хто стоїть з тобою пліч-о-пліч. Дівчина помітила, як хлопець змарнів. Зараз він виглядав неймовірно втомленим, темно-карі очі здавалися геть чорними, риси обличчя гострішими, а шкіра в тьмяному освітлені коридору видавалася хворобливо-блідою. Витративши хвилину на роздуми, Патрік відчинив двері зі словами:

– Ви знаєте, що робити.

Мисливці розуміюче перезирнулися, і мовчки рушили за ним.

Грандіозний хаос охопив заміський клуб. Піднявшись на перший поверх, друзі наткнулися на зграю дрібних зеленошкірих гоблінів.

Потвори задля розваги ганялися за переляканими мало не до смерті жінками, злісно регочучи і чіпляючись за волосся. Софі з Івою відірвали одного з них від сукні напівпритомної панянки, і пожбурили крізь вціліле вікно, за яким відбувалася справжня різанина між ловцями та Патріотами.

Гобліни були занадто малими, щоб завдати мисливцям значної шкоди, але їх, все ж, було надто багато. Не церемонячись, мисливці пустили в хід зброю. Потвори намагалися атакувати, стрибаючи на голови і дряпаючись, але швидко опинялися на підлозі мертвими. Збагнувши близькість своєї поразки, монстри кинулися врозтіч.

– Ви не поранені? – Захарія опустив меч і присів біля тремтячої дівчини, яка, на думку Софі, встигла раз-другий відключитися, поки вони возилися з зеленошкірою дрібнотою.

– Ні! Не чіпайте мене! Будь ласка… – Схлипуючи, простогнала вона.

– Вам нічого боятись. Я ловець, і тільки хочу вам допомогти. Ви можете розповісти, що тут відбувається?

Дівчина затулила долонями обличчя, зайшовшись новою хвилею ридань. Захарія обняв її за плечі.

– Заспокойтеся, ви вже в безпеці.

– Не йдіть туди! – шморгаючи носом, вона повільно підвелася, опираючись на руку хлопця. – Там повно демонів!

– І що? – байдуже запитав Орфей, забувши, що для звичайних людей зустріч з поріддям пекла