Редгрейн Лебовскі - Ігри Патріотів, Редгрейн Лебовскі

іронія… Не вдався мені образ поганого хлопця, чи не так? Але якби ж я тільки знав. Якби ж знав… Софі, я… Я… – Він затнувся і поцілував її в скроню, а потім в чоло. – Та все буде добре! От побачиш! Патрік про все подбає. Все буде добре, Софі…

Зрозумівши, що впаде зверху на неї, Захарія відпустив дівчину, прошепотівши наостанок:

– В темряві завжди іди за світлом…

Вони з гуркотом впали прямо посеред дороги.

Софі відчула, як в один момент в неї зламалися всі кістки, простромивши внутрішні органи. Вона видихнула. Тепер кисню для неї немов не існувало. Але вона досі жива і в свідомості, як таке можливо? Тіло повністю паралізувало, дівчина не могла навіть кліпнути. Захарія був десь поряд, але вона не бачила, що з ним.

Вона почула вищання гальм автомобілів. Довкола повис запах паленої гуми.

– Боже мій, Боже мій, Боже мій! – звідусіль почали збігатися люди. Софі не розрізняла обличь, перед її очима миготіли тільки незрозумілі контури фігур, які не припиняли рухатися. Хтось кричав, хтось кликав на допомогу, та вона не змогла виділити окремих слів, які належали всім і нікому водночас.

– Господи, звідки вони тут взялися?

– Вони що, зістрибнули з даху он того будинку?

– Викличіть швидку! Заради Бога, викличіть хтось швидку!

– Пропустіть, я лікар! Пропустіть!.. Господи, скільки крові… Дівчинко, ти мене чуєш?! Дівчинко! – голос, який звертався до неї був грубий і з хрипотою, вочевидь, належачи старшому чоловікові. – Що ж з вами трапилося… Ви! Так, ви! Побудьте поряд із нею, а я гляну, що з хлопцем… А ви описуйте все, що бачите.

Чоловік зник, а на його місці з’явилася жінка. Її надірваний голос звучав нестерпно і боляче різав по вухах. Софі хотіла щось сказати їй, щоб та заткнулася. Та вона не могла. Вона взагалі нічого не могла зробити. Вона могла тільки задихатися.

– У неї скляний погляд, – затараторила жінка. – Вона ледь дихає і зовсім ні на що не реагує! І повсюди повно крові… Стільки крові.

Натовп загудів з новою силою.

– Хлопець живий?

– Швидка вже їде!

Пауза.

– Так, – слабкий голос лікаря, – пульс є, але ледь прощупується. Ні! Не чіпайте його! Та відійдіть всі! Відійдіть! Геть! Ви! Хлопець в синьому светрі! Так! Слідкуйте за ним!

Жінка з неприємним голосом відступила, не припиняючи плакати. Лікар знову повернувся до Софі.

– Дівчинко, хто з вами це зробив? Господи, твої руки… Звідки ці опіки? А рана на шиї… Ти чуєш мене, дівчинко? – чоловік водив маленьким ліхтариком в неї перед очима, але Софі не могла вслідкувати за ним. Вона відчувала, як повільно мізерні залишки повітря покидають її тіло… Разом з останніми силами… Разом із нею.

Софі роздивлялася клаптик неба, який не затулив собою натовп. В голові пролітали уривки спогадів. Вона пригадала, як часто вони втрьох, з Патріком і Гаррі, вилазили посеред ночі на дах тренувального центру, щоб помилуватися нічним небом. Гаррі…

Звідкись здалеку чулося приглушене виття сирен. Софі здавалося, що вона чує все, немов з-під води, а невидима сила все сильніше тягне її до дна.

– Док! – заверещав хлопець. – Пульс зник… Він більше не дихає!

– Боже мій! – лікар кинувся кудись вбік. Пролунав звук роздертої тканини, і уривчасте сопіння. – Ну, дихай, хлопче, дихай! Один…два..

– Вони все одно помруть…

– Прикусіть язика!

– Та ви хоч звернули увагу, що тут море крові?.. У них немає шансів!

– Та заткнись ти вже! Теж мені експерт!

– Дихай! Давай! Ну ж бо… Хлопче… Дихай! Два…Три…

Софі бачила перед собою тільки небо. Велике зоряне небо. Біль досягнув тієї стадії, коли вже перестаєш його відчувати. Вона дивилася на Велику Ведмедицю до останнього моменту.

А потім все не поглинула темрява…

Кінець першої книги.