Редгрейн Лебовскі - Ігри Патріотів, Редгрейн Лебовскі

на всі зусилля, відьом у залі ставало все більше. Заклинання летіли в них дощем. Одні боляче обпікали, інші залишали криваві сліди, треті могли зламати кістки. Мисливці вже були на сходах, коли ті дали тріщину під дією чаклунських проклять.

– Чорти б їх побрали, – прошипіла Іва, не встигнувши ухилитися від чергового закляття, яке залишило кривавий слід у неї на стегні. Патрік та Орфей підбігли до неї, і схопили попід руки, допомагаючи піднятися.

Сходи загрозливо затріщали і почали ходити ходором. Мисливці бігли, не зупиняючись, перестрибуючи зім'ятий килим і повалені перилла. Нарешті, вони дісталися до третього поверху і в останній момент застрибнули в коридор, коли сходи за їх спинами зі страхітливим гуркотом завалилися вниз.

Озирнувшись, Софі схопила Захарію за руку і потягнула за собою. Відкривши перші-ліпші двері, вони опинилися в кімнаті, яка ще зовсім недавно була чиїмось номером. Повсюди були розкидані одяг та особисті речі гостей. Перекинувши ногою журнальний столик, вона, роздратовано засопівши, підійшла до Захарії і завмерла, не зводячи з нього очей.

Ловець, ігноруючи її спопеляючий погляд, заклавши руки за спину, пройшовся по кімнаті. Софі напружено стежила за ним. Захарія вийшов на балкон і оперся на перила, оглядаючи задній двір, який став центральним полем бою. Дівчина, насупившись, пішла за ним.

– Захарія, я хочу знати! Захарія! – не вгавала вона, перехилившись через перила і заглядаючи хлопцеві в обличчя.

– Та припини ти… Ми зможемо тут легко спуститися вниз, і зайти з парадного входу. Гвинтові сходи повинні бути ще цілими, – замислено бурмотів він собі під ніс.

Софі рикнула і несподівано перейшла на крик:

– Патрік і ти! Про що ви увесь час перешіптуєтеся?! Я з тобою розмовляю!

Ловець роздратовано засопів, намагаючись повернути самовладання. Софі не зводила з нього погляду. Захарія міцно стиснув перила, аж побіліли кісточки, і дуже тихо сказав:

– Те, що ти кричиш, ще не означає, що я тебе слухаю. Зрозумій, ти надто захоплюєшся і втрачаєш контроль. Тому, він тебе боїться. Боїться, що ти спалиш його і згориш сама. – Він на якусь мить замовк, уважно дивлячись їй у вічі, і додав, – але я ж не боюся…

– Що? – Софі розгублено кліпала очима, не розуміючи, що верзе цей кретин. – Патрік… Він розповідав тобі щось про нас?

Захарія мовчав.

Думки гарячково закрутилися в голові. Повернувшись до кімнати, дівчина розгублено опустилася на спинку дивану. Такий поворот збив її з пантелику. Вона готова була почути, що хлопці таємно замислюють підступний план по захопленні світу, але тільки не особисті одкровення. Тим паче що Захарія не входив в число близьких друзів Патріка. Це Софі була його найкращим другом… І той поцілунок в резиденції президента. Як це розуміти?

Помітивши, що його слова дещо вибили її з колії, Захарія оперся на перила, не відриваючи погляду від Софі.

– Пам’ятаєш нашу угоду? – запитав він.

– Так, але це більше схоже на шантаж.

– Можливо, – юнак посміхнувся, – потанцюй зі мною…

Софі вже геть заплуталася. Помовчавши якусь мить, вона прошепотіла:

– Не кращий час для танців.

– Іншого може й не бути. Ми вже декілька разів могли загинути. Я не хочу втратити можливість використати нашу домовленість. То як?

– І це все? – Софі недовірливо вдивлялася в обличчя хлопця. – Надто просто. У чому підступ?

– В тому, що тобі сподобається. Я прекрасно танцюю, – Захарія підійшов до дівчини і простягнув руку.

Вони плавно рухалися по кімнаті. Софі так занурилася у власні роздуми, що дозволила ловцю вести її, не впираючись і слідуючи обраному ним ритму. Його рука повільно ковзнула вниз по спині, але дівчина не протестувала і тільки міцніше стискала його плече.

Захарія м’яко, але впевнено притулив Софі до себе, зарившись носом у її сплутане волосся. Дівчина, заплющивши очі, поклала голову йому на плече і спокійно зітхнула. Тепло, яке йшло від нього розслаблювало і заспокоювало. Поступово до неї повертався контроль над емоціями, і вона навіть мимоволі посміхнулася, пригорнувшись до хлопця. Захарія неймовірним чином пахнув сонцем.

– Ти тільки граєш роль поганого хлопця, – сказала Софі, злегка відсторонившись.

– Не виключено, – посміхнувся ловець.

– А що, якщо я не люблю поганих хлопців?

– Раджу змиритися, інші варіанти тобі не світять, – він злегка крутнув її, ніжно притягнувши до себе. – Хороші хлопці бояться таких, як ти… Спитай хоча б у Патріка.

Увесь спокій як рукою зняло. Софі відштовхнула хлопця від себе.

– Що? – вона просто не вірила власним вухам. Повернувшись, дівчина рушила геть з кімнати, не бажаючи продовжувати цю розмову. Що за дурня? Якого біса?!

Ловець кинувся за нею і, перестрибнувши диван, перегородив їй дорогу.

Софі спробувала відштовхнути хлопця від дверей.

– Ти просто самовдоволений кретин!

– А ти трохи з привітом… От бачиш, ми подружимся! – не зрушуючи з місця, уїдливо сказав Захарія.

– Відвали!

– І не подумаю!

Софі заричала і без будь-яких попереджень врізала йому по обличчі. Чим більший там буде фінгал – тим краще! Хлопець похитнувся і відступив на два кроки.

– Це третій раз… Софія, я попереджав, – промовив він спокійним і зловісним тоном.

Вже наступної миті, дівчина була притиснута до стіни. Захарія знерухомив її без будь-яких зусиль, наче тільки цим увесь час і займався. Софі намагалася пручатися, але у неї не було жодних шансів вирватися із металевих обіймів ловця.

– А тепер слухай, – його тон не змінився.

– І що? Це все? – вона знову сіпнулася, але з таким ж успіхом вона могла б сіпатися в обіймах удава. – І це все твоє страшне: «Наступного разу я дам здачі, бла-бла-бла»? Не сміши!

– Я й не говорив, що це буде фізично… Я все-таки сильніший, Софі… Ти можеш водитися з хлопцями, можеш вирішувати все бійками, але не зараз! Зараз тобі доведеться вислухати все, що я скажу! Поряд зі мною – ти гориш, а поряд із Патріком – ти не більше крихітної іскри, яку він увесь час намагається загасити. Він боїться тебе так само сильно, як і хоче...

– Не смій! – зашипіла Софі, вириваючись з його рук. Пульс пришвидшився, злість закипала всередині, а температура вперто продовжувала підніматися. – Заткнися, Захарія, інакше я за себе не відповідаю…

– Я тебе не боюся.

– Відпусти!

– Подумай, чому тоді ви не разом? Чому Патрік увесь час