Драч Марія - Маленька, Драч Марія

- Хоч б струсу не було.

- Нормально все, - спльовую кров на землю. – Там у машині ключі, відженеш на місце?

- Добре, а тобі було б краще, - Павло скрюченим пальцем показує на перенісся, - підлікуватися.

- Та знаю, - торкаюся носа, наче б то переламу немає, а крові вже багацько накапало. – Дякую тобі.

- Нема за що.

Хитаючись, я ввійшов до під’їзду. Консьєрж несхвально дивиться на мене. Це зовсім не хвилює. Йду до ліфту. Жах… Таким вбитим і розірваним в мотлох, маленька мене ще не бачила. Але я, як останній ідіот, надав їй таку можливість. Не здивуюся, якщо після цього, вона піде від мене. Сам від себе пішов би.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно