Вольфганг Гельд - Світло чорної свічки

Він піднявся сходами, пішов коридором. Кокосові доріжки приглушували кроки. Біля дверей під номером «18» зупинився. В кімнаті жодного звуку. Обережно повернув клямку. Двері зачинені. Оглянувся, відчувши себе безпорадним у довгому порожньому коридорі. Досі він ще був певен, що знайде можливість попередити земляка, та тільки тепер збагнув усю складність цього діла. Звичайно, Лауренц добре пам'ятав той вечір в Ель Хубсі. Не слід також недооцінювати цієї шльондри. Очевидно, вона ні на хвилину не відпускає його від себе. «Треба її усунути, — міркував Голланд.— Хоча б на чверть години».

Він постукав.

— Мадмуазель Перо?

Тихо.

Постукав сильніше.

В кімнаті клацнув вимикач.

— Що трапилось? — долинув заспаний жіночий голос.

— Даруйте, мадмуазель Перо, мосьє Сервен хоче негайно порозмовляти з вами. Він сказав, що це дуже важливо для вас.

— Хто?

— Мосьє Сервен!

— Хвилиночку, прошу!

Голланд приклав до дверей вухо. Він почув шепіт, але розібрати не міг ні слова. Заскрипів матрац. Кроки наближалися до дверей.

— Хто ви? — Жіночий голос пролунав зовсім близько.

— Мосьє Сервен послав мене. Я чекаю на вас унизу, мадмуазель.

— Момент!

Усе сталося блискавично. Двері враз розчинилися, і перед Голландом постала жінка. Сміючись, вона вхопила його за плечі й втягла в кімнату. Потім повернула ключ і зіперлась на двері. Сміх її затих. Повільно виймала вона руку з кишені халата. Голланд глипнув на дуло пістолета й збагнув, що допустився помилки. Обвів поглядом кімнату. Лауренца ніде не було.

— Ніякого мосьє Сервена я не знаю,— сказала Марта Перо спокійно.— Але, можливо, ви мені поясните, що все це означає? А руки покладіть на потилицю. Прошу!

Голланд подивився у вузький отвір дула і заклав за голову руки.

— Де Лауренц? — спитав він.

— Навіщо він вам? — Марга Перо подивилася повз нього, а він, стежачи за її поглядом, несвідомо опустив руки. Він відчув, що позаду стоїть Лауренц. Напевне, він заховався між шафою і віконним виступом.

— В нас удома існує така гра: «Деревце, деревце, обернися». Ти невчасно покинув цю гру, здається мені.— Лауренц упритул підійшов до легіонера.— Тобі забажалось ще одної лички на рукаві.

— Приберіть зброю! — зажадав Голланд.

Фред Лауренц тільки посміхнувся.

— Чоловіче, зрозумій, ти у пастці. Ця баба...

Далі Голланд не доказав. Потилицю різонув гострий біль. Чорна, як ніч, хмара, оповила його. Він упав долілиць. Лауренц підхопив його й поволік до крісла, посадив і засунув під мундир руку.

— Я вже злякався, що ти його порішила,— сказав він з полегкістю й подивився на Маргу.

Вона важко дихала.

— Легіонер з Ель Хубси! Він знайшов тебе. Ми повинні негайно змиватися.

— Ти впізнала його? — спитав він. Потім підійшов до вікна й випробував на міцність шнур біля штори.

— Це було не важко після того, що ти розповів мені. Я так злякалася, коли побачила його на дверях. Могла б убити його.

Лауренц поглянув на неї, ніби вперше її бачив. Подорожуючи разом по пустелі, він розказав їй усю правду. Німецький антифашист, утікач з Ель Параїсо, прагне потрапити на корабель і дістатися до Радянського Союзу. Загадок для неї більше не існувало. Лише про табун він не обмовився ні словом. І ось щойно ця жінка ради нього мило не стала вбивцею. Він поривався щось сказати їй, проте не міг висловити того, що відчував цієї миті. Одне було ясно для нього: любить він цю жінку і робитиме все, щоб не втратити її.

— У нього має бути ніж,— сказала вона і вклякнула біля непритомного. З його кишень вона видобула зброю, яку залишила при собі, потім портсигар, запальничку, хустину і складаного ножа. Ножа кинула Лауренцу. Той відрізав од штори шнур, і вони разом зв'язали легіонера. З хустини Лауренц намірився зробити кляпа, але Марга заперечила.

— У мене є дещо краще.

Пішла до саквояжа, що стояв біля ліжка, дістала з нього бляшану скриньку. Зверху на скриньці у білому колі намальований червоний хрест. Зацікавлено стежив німець, як Марга готувала укол. Вона взяла маленьку ампулу, в якій містилася світла рідина, надбила її.

— Морфій,— сказала Марга. Зтягуючи поршнем ліки з ампули, вона одночасно пильно дивилася на поділки ампули.— Коли він прокинеться, ми вже будемо в Орані. Заголи йому руку, будь ласка.

Лауренц засукав рукава легіонерового мундира до плеча. Марга вихлюпнула трохи морфію на підлогу, потім рвучко штрикнула шприцом непроханому гостеві вище ліктя.

— Ефіру немає. Буде маленьке запалення.

— А якщо готель оточено? Марго, він говорив про якусь пастку.

— Він зайшов сюди сам, а це не говорить про якусь велику операцію.— Вона зупинила задуманий погляд на непритомному.— Одначе вони його шукатимуть.

Марзі Перо не було потреби симулювати збентеження. Появи легіонера не передбачала укладена нею з капітаном Сервеном угода. Його обіцянка не створювати жодних