Олександр Медведєв - Танці утрьох

«Геть розхвилювався», — зауважив про себе Кононов.

— П’ятнадцять хвилин тому.

— От так так… — протяжно мовив Пельш. — Виходить, поки ми з тобою гутарили з Петром Івановичем і Ольгою Михайлівною, Марина дзвонила старим знайомим!

— Виходить так, — скупо відповів Кононов, подумки лаючи Пельша за патологічну пристрасть базікати при сторонніх.

— Скажіть, — почав схвильований бухгалтер, — що ви як офіційні особи про все це думаєте?

Пельш скривив таку гримасу, ніби щойно об’ївся кислиць. Кононов же зумів ввічливо посміхнутися.

До гурту чоловіків підійшли дві аж ніяк не сільського вигляду дівиці, на смерть перелякані і принишклі. Вони привіталися з бухгалтером і пішли далі.

— А репетиції сьогодні не буде? — крикнув їм услід Максим Петрович.

— А ви хіба не знаєте, що… — тихцем запитала дівчина.

— Знаю, знаю, — замахав руками головбух.

Про привид Марини знав увесь будинок моди без винятку.

— Мені треба їм дещо сказати, можна я піду? — запитав бухгалтер.

— Усього доброго, — мовив Кононов і потис на прощання його вологу доглянуту руку.

Кононов і Пельш підійшли до кабінету Ольги Михайлівни. Постукали. Ніхто не відповів. Мабуть, його власниця, не витримала і втекла додому втішатися сливовим лікером і телевізором.

Підійшовши до кабінету Рубіної, Кононов і Пельш раптово згадали про Ходоша, що залишився під опікою секретарки.

— А орел наш виявляється боягуз, — пошепки сказав Пельш, маючи на увазі адвоката.

— Це тобі, Ігоре, не в товариському суді виступати, а серед мерців, — відповідав Кононов змовницьким шепотом.

Ходош і Марія сиділи на відстані витягнутої руки одне від одного і пили, мабуть, уже по третьому горнятку розчинної кави. Відкрита банка бразильської отрути на столі, заваленому паперами, скидалася на айсберг серед океану. Ходош і Марія нагадували двох дошкільників, що, залишившись удома самі, налякані грозою, забились у шафу.

— Як ви тут? — досить бадьоро запитав Кононов.

— Усе нормально, — спокійним тоном відповів Ходош, ніби це не його нудило півгодини тому від перших подувів некрофілічної містики.

— Ми тут обговорювали… — почала було Марія.

— На жаль, нам час іти, — сказав Пельш. Відчувалося, що йому не терпиться якомога швидше втекти звідси. Причому байдуже куди.

Кононов був повністю солідарний зі своїм напарником. Йому навіть здалося, що в кабінеті Булавіна він почувався б значно краще.

— Тоді поїхали, — Ходош ляснув пальцями.

Марія почала судорожно поратися у своїй сумочці і перекладати папери з місця на місце. Коли вона зрозуміла, що навести в кабінеті лад їй не вдасться, поправила зачіску і дещо збентежено сказала: «Я готова».

— Добродії, я обіцяв відвезти панянку додому, — пояснив Ходош. — Вона сьогодні, знаєте, дуже натерпілася.

«Ці адвокати інакше не можуть, — зловтішався Кононов. — Їм завжди потрібно виправдовувати якщо не чиїсь дії, то принаймні свої. Навіть якщо вони збираються позалицятися до якої-небудь „панянки“.»

— Але спершу, добродії, — продовжував Ходош, — я відвезу вас, куди вам потрібно.

Пельш і Кононов схвально кивнули. Звичайно, їм було приємно. Не хотілося після всіх цих пригод товктися в тролейбусі.

Коли вони вчотирьох вийшли на вулицю, то кожен з них подумав щось на зразок того, що «життя прекрасне».

Біля однієї з машин, припаркованих біля будинку моди, Кононов помітив Максима Петровича Смолича, що ніяк не міг тремтячими руками відкрити дверцята свого мерседесу.

10 травня, 15.03

Усі зручно вмостилися на м’яких сидіннях джипу. Я подумав, що непогано було б поласувати біфштексом. Але не наважився поділитися своїми думками з іншими. Ходош націлений на флірт із Марією. А Пельш? Мабуть, побіжить до Оленки, та й грошей у нього, напевно, нема. Отже, доведеться задовольнитися фрикадельками в їдальні Управління.

— Усе це важко збагнути, — сказав Ходош і клацнув пальцями. Здається, це його улюблена звичка. — Але мене це не стосується. Моя справа — спілкування з підзахисним…

«Оце так. А Марія?», — подумав я і почервонів, згадавши Осетинського, який перебивається на перловці, коли я мрію про біфштекс.

— А моя, — встряв у розмову я, — із Сапегіним. Я, до речі, так і не одержав ніякої інформації про його місце роботи. Під час моєї відсутності нічого не надходило? — запитав я, звертаючись до Пельша. Той лише розвів руками. Зате Ходош жваво відповів:

— Якщо дозволите вставити слівце, то можу повідомити, що пан Сапегін працює, точніше, є, директором акціонерного товариства «Євротур», яке можна бачити крізь праве переднє віконце машини в другій площині октанта.

— Непогано, — захоплено вигукнув я. — А не могли б ви розкрити джерело своєї інформації?

— Контора «Ростопчинський і Ко» має свої секрети, — лагідно всміхнувся Ходош.

10 травня, 15.10