Мирослава Горностаєва - Син сонця

В цей, останній рік, вивідачі Дурьйодгани збилися з ніг, відшукуючи синів Кунтідеві. Та Пандави разом з Драупаді наче під землю запалися

Дурьйодгана нетямився від злости та тривоги. До його зненависті додався ще один привід: років зо два тому князь саувірів Джаяратга зустрівся з вигнанцями, поговорив з Драупаді і згадав старе кохання. В усякому разі він зібрав загін, вичекав, коли брати були відсутні, і викрав дружину Пандавів.

Найбільшою халепою було те, що Джаяратга вже кілька років був одружений з Дугшалою, одиначкою і улюбленицею сліпого Дгрітараштри та численних братів-кауравів. Світловолоса тиха красуня нічим не була схожа на своїх шалених родичів і була молодша, ба й красивіша за панчалійку. У Гастінапурі говорили, що Джаяратзі

" пороблено», бо він вплутався у велику біду: Пандави розігнали його загін, визволили дружину, а самому Джаяратзі обстригли на глум чуба та вуса і пустили з життям.

Дурьйодгана вважав поведінку Джаяратги кровною образою для своєї сестри і всього роду Куру. Аби ж саувір хоч переміг Пандавів! Але бідолашний Джаяратга засів у своєму Сінді і вже два роки і носа не показував до Гастінапуру, де навіть слуги сміялись з князя саувірів, якого на смерть причарувала чужа дружина, та ще й мати п'ятьох дорослих синів.

Вивідачі запевняли Дурьйодгану, що його вороги загинули десь у мандрах. Князь Гастінапуру в це не вірив. Бгішма та Дрона, коли він спитав їх поради, знову запропонували повернути родичам програне. Карна мовив, що час збирати військо та шукати союзників. Його підтримали усі брати Дурьйодгани.

В розпалі суперечок до Гастінапуру прибув князь тригартів Шашуварман. Тригарт шукав союзників проти давнього свого ворога — князя матс'їв Вірати.

— Вірата, власне кажучи, був лялькою на троні, - оповідав Шашуварман, — князівством правив брат його дружини, Кічака. Цей розбійник вже кілька літ не давав нам спокою своїми набігами. Але знайшлася і на нього управа! Надало дурневі закохатися у нову служницю своєї сестри, темношкіру метиску, а ту бабу не інакше як охороняли ракшаси. Одного чудового дня хлопця знайшли роздертим на частини. Рука тут, нога там, голова окремо… Словом, Кічаки більше нема, і я хочу відігратись на матс'ях за свої кривди. Приєднуйтесь, о Каурави, Вірата багатий як сам Кубера[37], здобичі вистачить на всіх!

Ніхто, крім Карни, не звернув уваги на деякі подробиці загибелі Кічаки. І тому багато хто дивувався, що Вайкартана, котрий ніколи не ворогував з Віратою, більше за всіх наполягає на війні з матс'ями. Втім, князівська рада ухвалила таки укласти союз і послати Шашуварманові на допомогу величенький загін. Провід над загоном прийняв сам Бгішма, а замісником його став Дрона. Це був новий ляпас Карні, котрий офіційно числився воєводою Дурьйодгани. Вайкартана, коли довідався про це, вийшов до ратгінів і промовив:

— Я йду до бою шереговим! Хто хоче бути поруч?

— Всі! — відповів за воїнів палкий Вікарна, і ратгіни вигукнули одностайно:

— Слава Сину Сонця!

Карна побачив, як гнівно насупився Бгішма, і усміхнувся. Довга молодість ратгіна та прізвисько Вайкартани поширило чутки, які Карна ніколи не спростовував, а Вікарна охоче підтримував. Кшатрії, які бували з Карною у битвах, дійсно шанували свого атіратгу наче напівбога, що дуже не подобалось і Діду Куру і іншим високопоставленим сановникам.

У Карни був тепер новий візничий, молодий хлопчина, що звався Чатьякі і доводився старому Чаті онуком. Ратгін сумував за старим сутою і не укривав цього, тож Чатьякі зі шкіри пнувся, намагаючись приподобатиеь Карні. А втім, коней хлопець відчував чудово і не вистачало йому лише бойового досвіду.

Війну з матс'ями старі воєводи програли. Вірата розбив по черзі спершу Шашувармана, який трохи не захопив столицю матс'їв, але зарвався і потрапив у полон, а потім і Бгішму з Дроною. Натиск ратгінів, якими доводив син Вірати, Уттара, був таким шаленим, що у війську Куру спалахнула паніка. Карна спершу намагався стримати втікачів, потім зрозумів, що це марно і зостався прикривати відхід, згуртувавши довкола себе найхоробріших ратгінів. Серед ворожих воїнів Вайкартана пізнав Уттару, який колись приїздив до Гастінапуру, але княжич матс'їв лише правив кіньми. За ратгіна у нього був чоловік з арійським луком у руках.

— На он того хлопця! — крикнув Карна до Чатьякі, але тут між бійцями врізалась розшаленіла череда худоби — здобич, яку Каурави мусили покинути напризволяще. Карна наказав суті повертати, цілком певний, що бачив Арджуну.

Програна війна не додала Дурьйодгані духу. Тим часом минув строк вигнання, і Пандави знайшлися при дворі Вірати, якому дійсно помагали у битві. Союз було скріплено шлюбом доньки князя матс'їв та Абгіманью, сина Арджуни і Субгадри, сестри Темноликого.

Князь Гастінапуру нині шукав собі союзників по всій Бгаратаварші, не гребуючи навіть млеччхами. Те саме робили і Пандави. Дурьйодгані однак вдалося перетягнути хитрощами та лестощами на свій бік князя мадрів Шалью, котрий був рідним дядьком молодших синів Панду — Накули і Сагадеви. Син Дгрітараштри навіть ризикнув з'їздити у Двараку, до Крішни, і повернувся з несподіваним успіхом. Темноликий, до якого якраз приїхав Арджуна з тим же проханням, запропонував братам — ворогам на вибір: військо найманців під проводом князя Крітавармана та власну особу у ролі військового радника.

Дурьйодгана вибрав військо. Карна, дізнавшись про це, похитав головою. Він зрозумів, що Арджуна зробив кращий вибір, але Крішна як військовий радник відлякував Карну. Вайкартана пам'ятав батькові слова і не довіряв Темноликому.

Від Друпади, князя панчалів, прибув посланник. Батько Драупаді вибрав послом поштивого брагмана, домашнього жерця роду. Старий, однак, не був таким стриманим у мові, як то личить вищій варні. Він гостро зганив синів Дгрітараштри, причому у таких виразах, що це вразило навіть прихильника Пандавів, князя Бгішму.

Дід Куру дорікнув посланникові гостротою виразів, а Дурьйодгана, коли спитали його думки, буркнув:

— Карна скаже за мене…

Вайкартана просто фізично відчув хвилю неприязні, яка прокотилася по залі для нарад. А втім, він звик до того, що сановники аж киплять від люті, бо їм доводиться