Джейн Остін - Емма

місця, де вона згадує про свою хворобу, я перелякано вигукнула: «О Боже! Бідолашна Джейн захворіла!» Моя ж матуся, уважно за мною слідкуючи, добре це розчула і дуже засмутилася. Однак, коли я прочитала далі, то виявилося, що не все так погано, як мені видалося на початку; наразі ж я змальовую їй цю хворобу як настільки несерйозну, що вона нею майже не переймається. І як я могла так схибити і втратити обережність! Якщо Джейн швидко не одужає, то ми покличемо містера Перрі. Грошей не пошкодуємо; і хоча він бере небагато і так любить Джейн, що — смію сказати — не захоче брати за лікування ніяких грошей узагалі, ми йому цього не дозволимо, ви ж знаєте. Йому ж треба годувати жінку і дітей, тому не можна допускати, щоб він марно витрачав свій час. А тепер, після того, як я коротко розповіла про те, що пише Джейн, звернімося до її листа; впевнена, що вона розповість про себе набагато краще, ніж це зробила за неї я.

— Боюсь, що нам доведеться покинути вас негайно, — сказала Емма, поглянувши на Гаррієт і підводячись. — Мій тато чекає на нас. Коли я зайшла до вас, то не збиралася затримуватись довше, ніж на п'ять хвилин. А навідалася просто тому, що проходила поблизу і не могла не спитати про місіс Бейтс; але я затрималась — і це було так приємно! Однак зараз ми мусимо попрощатися з вами і з місіс Бейтс.

Ніякі умовляння залишитися успіху не мали. Вона знову опинилася на вулиці, задоволена тим, що хоча багато було нав'язано їй всупереч її волі, що хоча фактично їй довелося вислухати зміст усього листа від Джейн Ферфакс, вона все ж таки змогла уникнути необхідності вислуховувати, як читатимуть самого листа.

Розділ 2

Джейн Ферфакс, сирота, була єдиною дитиною молодшої дочки місіс Бейтс.

Шлюб лейтенанта Ферфакса з Н-ського піхотного полку і міс Джейн Бейтс мав свій день слави і насолоди, прагнень і сподівань, але тепер од нього не лишилося нічого, крім сумних спогадів про смерть лейтенанта в бою десь за кордоном та про те, що його невтішна вдова незабаром померла від сухот. А ще від цього шлюбу залишилася Джейн Ферфакс.

За своїм народженням вона належала до Гайбері; і коли в трирічному віці Джейн, утративши матір, стала надбанням, підопічною, втіхою і пестункою її бабусі та тітки, здавалося цілком природним, що в Гайбері вона назавжди й залишиться, що навчиться вона лише тому, що в змозі будуть забезпечити вкрай обмежені кошти, що виросте вона без корисних родинних зв'язків і того впливового сприяння, які могли б стати цінним додатком до того, чим наділила її природа: приємної зовнішності та вдачі, кмітливості й добросердих та добропорядних родичів.

Але співчутлива натура приятеля її загиблого батька спричинила зміну в її долі. Це був полковник Кемпбелл, котрий дуже високо цінував Ферфакса як зразкового офіцера і гідного всілякої поваги молодого чоловіка; до того ж він вважав, що саме завдяки турботам Ферфакса він не помер під час епідемії висипного тифу, що спалахнула у військовому таборі. Полковник не забув зробленого йому добра, хоча після смерті бідолашного Ферфакса минуло кілька років, перш ніж він зміг повернутися до Англії та вжити якихось заходів, співмірних з його можливостями. Коли ж він нарешті повернувся, то розшукав дівчинку й оточив її піклуванням. Він був чоловіком одруженим і мав лише одну дитину — дівчинку приблизно того ж віку, що і Джейн. Отож Джейн почала приїздити до них у гості й затримуватися надовго, поступово стаючи загальною улюбленицею; а перед тим, як їй виповнилося дев'ять років, сильні дружні почуття до неї з боку доньки полковника, а також його власне бажання бути другом не тільки на словах, поєдналися і спричинили пропозицію полковника Кемпбелла перебрати на себе всю фінансову відповідальність за її навчання. Пропозицію прийняли; і з того часу Джейн стала належати до сім'ї Кемпбеллів, постійно мешкаючи з ними і відвідуючи свою бабусю лише час від часу.

Задум полягав у тому, щоб вона отримала педагогічну освіту, бо на ті декілька сотень фунтів, що вона успадкувала від свого батька, існувати самостійно було справою нереальною. Забезпечити її якимось іншим чином було поза можливостями полковника Кемпбелла, бо, хоча і мав він за рахунок пенсії та жалування пристойний прибуток, статок його був скромним і призначався дочці; але полковник сподівався, що оплачена ним освіта забезпечить Джейн засоби для пристойного існування в майбутньому.

Ось така була історія Джейн Ферфакс. Вона потрапила до гарних рук, не знала від Кемпбеллів нічого, крім добра, й отримала чудову освіту. Постійно мешкала з людьми доброчесними й освіченими, і тому серце її і розум ввібрали в себе всі ті переваги, що їх забезпечують дисципліна і культура; а оскільки полковник Кемпбелл постійно мешкав у Лондоні, то піклування першокласних наставників сприяли б розквіту навіть набагато скромніших талантів, ніж ті, що мала Джейн. Її нахили та здібності були гідними всього того, що давала їй дружба Кемпбеллів; і у вісімнадцять чи дев'ятнадцять років вона цілком відповідала вимогам професії наставника — з поправкою на ті обмеження в догляданні за дітьми, які накладав її юний вік; але її любили дуже сильно і тому не поспішали відпускати. Ні полковник, ні його дружина не могли зробити перший крок, а їх донька цього просто не знесла б. День гіркої розлуки відклали. З легкістю знайшлося те виправдання, що вона ще надто юна — і Джейн залишилася з Кемпбеллами, беручи участь, як і їхня дочка, у всіх добропристойних утіхах світського товариства і насолоджуючись розважливим поєднанням домівки та розваг. Єдиною темною плямою було майбутнє, і її кмітливий розум тверезо нагадував їй, що незабаром усьому цьому може настати кінець.

Любов до неї всієї сім'ї, а особливо палка прихильність міс Кемпбелл, робила їм тим більшу честь через ту обставину, що Джейн безумовно переважала доньку Кемпбеллів і красою, і своїми здібностями та знаннями. Міс Кемпбелл не могла не бачити, що природа наділила Джейн кращою зовнішністю, а її батьки не могли не відчувати її вищих розумових здібностей. Однак — при неослабній взаємній повазі — вони продовжували жити разом аж до заміжжя міс Кемпбелл, котрій той щасливий випадок, що так часто відкидає будь-які розрахунки в шлюбних справах, надаючи привабливості посередності, а не вищості, допоміг заволодіти увагою містера Діксона, багатого молодого чоловіка приємної зовнішності, відразу ж після їхнього знайомства. Тож вони, як і належить, щасливо побрались,