Стіг Ларсон - Повітряний замок, що вибухнув

їй поговорити з Лісбет Саландер. Лікарі визнали її стан стабільним, але клієнтка виявилася в набагато гіршому стані, ніж думала Анніка: її мучили головні болі, трималася висока температура, що змусило лікаря на ім’я Хелена Ендрін прописати їй сильні болезаспокійливі засоби, антибіотики і спокій. Щойно клієнтку перевели до нової палати і біля дверей зайняв пост поліцейський, Анніку, відповідно, випровадили.

Трохи побурчавши, вона поглянула на годинник — було вже пів на п’яту. Можна було поїхати додому в Стокгольм, але тоді, якщо клієнтці стане краще, доведеться ранковим потягом знову їхати сюди. Можна переночувати тут, але тоді існує ризик змарнувати час, якщо Лісбет завтра не зможе приймати відвідувачів. Готель Анніка не бронювала, та і в будь-якому разі намагалася не обтяжувати зайвими витратами ті рахунки, які виставляла своїм клієнткам, як правило, жінкам знедоленим і небагатим. Перш за все вона зателефонувала додому, а потім Лілліан Юсефссон — колезі-адвокату, члену Товариства допомоги жінкам і давній інститутській подрузі. Вони не зустрічалися два роки і трохи пощебетали, перш ніж Анніка підійшла до мети свого дзвінка.

— Я в Ґетеборзі, — сказала Анніка. — Я збиралася поїхати увечері додому, але сьогодні сталися різні події, в результаті яких мені доведеться тут заночувати. Нічого, якщо я примандрую до тебе непроханим гостем?

— Чудово! Звичайно, примандровуй. Ми ж не бачилися цілу вічність.

— А я не буду зайва?

— Звісно, ні. Я переїхала і тепер живу на вулиці, що перетинає Ліннеґатан. У мене є кімната для гостей. Ми зможемо увечері сходити в ресторанчик і потеревенити.

— Якщо в мене вистачить сил, — сказала Анніка. — О котрій годині тобі буде зручно?

Вони домовилися, що Анніка підійде годині о шостій.

Доїхавши автобусом до Ліннеґатан, Анніка провела наступну годину в грецькому ресторані, де замовила шашлик із салатом, бо страшенно зголодніла, а потім довго сиділа, роздумуючи над подіями дня. Після tofo як відхлинув приплив адреналіну, її почало трохи трусити, але вона була задоволена тим, що у мить небезпеки діяла без вагань, ефективно і зібрано й зуміла зробити правильний вибір без зайвих роздумів. Усвідомлювати це було приємно.

Через деякий час вона дістала з портфеля електронний записник, відкрила записи і стала зосереджено читати. Її переповнювали сумніви щодо братових пояснень — у розмові все звучало логічно, але насправді в плані були великі дірки. Проте відступати вона не збиралася.

О шостій годині Анніка розплатилася, дійшла до будинку Лілліан Юсефссон на Оліведальсґатан і набрала отриманий від подруги код. Увійшовши до під’їзду, вона роззирнулася, шукаючи очима ліфт, і тут на неї зненацька напали. Вона зрозуміла, що відбувається, лише коли її грубо і дуже сильно штовхнули прямо на цегельну стіну. Анніка вдарилася об стіну лобом і відчула біль.

Наступної миті вона почула кроки, що віддалялися, а затим звук дверей — вони відчинилися і знову зачинилися. Звівшись на ноги, Анніка провела рукою по чолу і побачила на долоні кров. Якого біса? Вона розгублено оглянулася і вийшла на вулицю, але їй удалося побачити лише чиюсь спину, що зникла за рогом біля площі.

З хвилину вона постояла ні в сих ні в тих, перш ніж усвідомила, що в неї немає портфеля і що її щойно пограбували. Потім до її свідомості дійшло значення того, що сталося. Ні. Папка з матеріалами про Залаченка. Анніка відчула, як у грудях наростає холод, і ступила кілька нерішучих кроків услід чоловікові, що втікав, але майже відразу зупинилася. Немає сенсу, його вже не наздогнати.

Вона повільно опустилася на край хідника.

Потім буквально злетіла в повітря і стала копирсатися в кишенях піджака. Записник. Слава Богу. Вирушаючи з ресторану, вона сунула його замість портфеля до кишені. Там був начерк її стратегії у справі Лісбет Саландер, розписаний за пунктами.

Анніка кинулася назад до дверей, знову набрала код, вибігла сходами на четвертий поверх і загупала в двері Лілліан Юсефссон.

Коли Анніка оговталася настільки, що змогла зателефонувати Мікаелю Блумквісту, стрілки годинника вже наближалися до пів на сьому. На лобі в неї вискочив синяк, розсічена брова кровила. Лілліан Юсефссон промила їй рану спиртом і заклеїла пластиром. Їхати до лікарні Анніка відмовилася, зате попросила філіжанку кави. Лише після цього вона змогла знову тверезо мислити і щонайперше подзвонила братові.

Мікаель Блумквіст усе ще був у редакції «Міленіуму», намагаючись разом із Хенрі Кортесом і Малін Ерікссон роздобути інформацію про вбивцю Залаченка. У міру того як він слухав розповідь Анніки про те, що сталося, його все більше охоплював жах.

— З тобою все гаразд? — запитав він.

— Відбулася синяком. Ось заспокоюся, і буде все гаразд.

— Паскудне пограбування?

— Вони забрали мій портфель з папкою документів про Залаченка, які ти мені дав. У мене їх більше немає.

— Нічого страшного, я можу зробити тобі нову копію.

Він затнувся, відчувши, як волосся на потилиці починає підніматися. Спершу Залаченко. Потім Анніка.

— Анніко, я тобі передзвоню.

Мікаель закрив ноутбук, сунув його в сумку і, ні слова не кажучи, поспішно покинув редакцію. Всю дорогу до Бельмансґатан і вгору по сходах він здолав бігцем.

Двері були замкнуті.

Увійшовши до квартири, він відразу побачив, що синя папка, яку він залишив на кухонному столі, зникла. Шукати її не мало сенсу. Мікаель точно знав, де вона лежала, коли він покидав квартиру. Він повільно опустився на стілець біля кухонного столу, а в голові вже гарячково завертілися думки.

Хтось побував у нього в квартирі. Хтось замітає сліди Залаченка.

Вони з Аннікою обоє залишилися без копій.

Але в Бубланськи звіт як і раніше є.

Чи вже немає?

Мікаель підвівся і підійшов до телефону, але, вже піднявши слухавку, зупинився. Адже хтось побував у нього в квартирі. Він раптом з великим підозрінням поглянув на телефон і почав копирсатися в кишені піджака, шукаючи мобільний. А коли знайшов, знову завмер, тримаючи в руці апаратик.

Наскільки легко прослуховуються мобільні телефони?

Він повільно поклав мобільний телефон поряд із стаціонарним і роззирнувся.

Я маю справу з професіоналом. Наскільки важко поставити на прослушку квартиру?

Він знову сів за кухонний стіл.

Поглянув на сумку з комп’ютером.

Наскільки важко увійти до чужої електронної пошти? Лісбет Саландер робить це за п’ять хвилин.

Мікаель довго думав, перш ніж знову підійти до телефону і подзвонити сестрі в Ґетеборг. У розмові він ретельно підбирав формулювання.

— Привіт… як твої справи?

— Все гаразд, Мікке.

— Розкажи, що сталося з тієї миті, як ти прийшла до Сальгренської лікарні, і до нападу.

Звіт про події дня забрав у неї десять хвилин. Мікаель не обговорював з нею