Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

- Євгенку, перестань. Дорогий мій, - підходить до нього, відгортаючи йому волосся з очей і витираючи сльози. - Де ж подівся той Євген, котрого я знала раніше?

- Його убили, - заглядаючи прямо їй у очі, - його поховали уже... Він відходить від Параски і пильно дивиться у вікно.

- Чорт... чорт іде.

- Який чорт, Євгене? Це в тебе у очах мерещиться. Він вибігає з хати і кричить:

- Чорт іде по душу нашої дівчинки!

- Де чорт? Ну, покажи де?

- Прямо перед тобою, - каже Євген, випихаючи вила із гною. - Та я йому не віддам нашої донечки, нашої Христі!

Євген із всієї сили встромляє вила у корову, котра від болю поточилася на землю із страшним ревінням.

- Боже! Євгене! Ти що накоїв? Це ж не чорт, а наша корова!

Господар стоїть, мов вкопаний, нічого не розуміє, тільки блимає своїми заплившими очима, мов справжнісінький сатана у людській подобі.