Fill - Артефакт Провідника: Печать Темряви, Fill

Розділ 40. Темна Ущелина

Тіні повільно, але невпинно наближались, затоплюючи все навколо. Легенди про ці істоти ходили по всьому світу, але зараз, коли вони стояли перед ними, Ноель відчував, що не готовий до того, що йому доведеться пережити. Він ще не мав можливості повністю усвідомити, з ким він зараз б'ється, але одне було очевидним — ці посіпаки Кастельга не просто звичайні монстри.

З кожним кроком темрява ставала густішою. Вона не просто поглинала світло, але й немов би заворожувала. Від неї боліли очі, вона заставляла серце битися швидше, а відчуття холодної смерті переслідувало кожен рух.

Сильва виглядав так, ніби він уже давно звик до подібного. Його холодний погляд залишався незмінним, а обличчя не виражало жодних емоцій. Він чітко розумів, що зараз на них чекає, і не мав ані найменших сумнівів у тому, що вони вийдуть з цього живими.

Ларс — навпаки — виглядав дещо знервованим. Його холодний погляд нарешті зрадив якусь тривогу, і хоч він не давав жодних емоцій на вигляд, всі його рухи були набагато більш обережними, ніж звичайно. І хоча він не подавав виду, його рука тримала меч так сильно, що пальці побіліли.

Ноель стояв між ними, відчуваючи всю напругу. Він ще не розумів, чому зараз відчуває таку тривогу. Це не була звичайна битва, це було щось набагато гірше, ніж він міг собі уявити. Тіні, що наближались до них, не були просто створіннями — вони були частиною цієї темряви, живими істотами, що ожили в її глибинах.

— Готовий? — пошепки запитав Сильва, зібравши все своє терпіння в кулак. Він, здається, почувався спокійно, але його очі горіли холодною рішучістю.

— Завжди готовий. — відповів Ларс, трохи нервово, але все ж не дозволяючи сумнівам затьмарити його рішучість.

— Ти? — Сильва повернувся до Ноеля, запитливо дивлячись на нього.

Ноель почувався так, ніби його серце ось-ось вискочить із грудей. Він не мав жодного досвіду в бою з такими створіннями. Усе, що він робив до цього, було лише тренуванням. Але зараз він стояв перед реальною небезпекою.

— Готовий, — сказав він, хоча його голос видавав нерішучість. Але він не хотів показати своїм супутникам, що хвилюється.

Раптом темрява навколо них стала особливо густою, і звуки бою почали звучати з усіх боків. Монстри, як і передбачалося, намагалися обступити їх з усіх можливих сторін. Але ця темрява була не просто фізичним явищем. Вона була живою, здатною до змін, і зараз вони опинилися в самому її серці.

Сильва першим пішов в атаку, його рухи стали справжнім вихором. Він був наче сила природи, що здатна змітати все на своєму шляху. Його меч миттєво знаходив ціль, і монстри падали на землю, розрізані навпіл.

Ларс також не залишався позаду. Його рухи були більш контрольованими, холодними і виваженими. Він не робив зайвих рухів, завжди знаючи, де і коли потрібно діяти. Його меч здригувався від кожного удару, і навіть ці темні створіння відчували тиск цього вмілого бійця.

Ноель намагався не відставати. Спочатку його рухи були незграбними, він боявся на кожному кроці, не знаючи, як правильно атакувати чи ухилятися. Але поступово він почав вловлювати ритм бою, і завдяки навичкам, які він вже отримав від Ларса і Сильви, йому вдалося завдати кілька вдалих ударів.

Та незважаючи на його зусилля, він не міг позбутися відчуття, що темрява навколо них жива, що це не просто темні монстри, а частина чогось набагато більшого і страшного.

Сильва продовжував воювати без жодної зупинки, немов це була його друга природа. Його очі горіли так, що навіть у цій темряві можна було побачити, як він отримує задоволення від бою.

Ларс, на відміну від нього, був абсолютно беземоційний. Його серце було закритим, і жодна зовнішня небезпека не могла його вивести з рівноваги.

І тут Ноель зрозумів важливу річ. Його два супутники були різні, але обидва мали не менш страшну силу. І навіть якщо Ларс здавався холодним і відстороненим, він був так само смертельно небезпечний, як і Сильва, тільки з іншого боку медалі.

Битва продовжувалась. І хоча вони почали перемагати монстрів, темрява ставала тільки глибшою.

Це була тільки початкова стадія того, що їх чекало вперед.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍