Олена Воля - І буде життя, Олена Воля

Мілана прокинулася від ніжного поцілунку. Розплющила очі, а тоді знову закрила. Їй здалося, що це сон і насправді Андрій їй привидівся.

− Доброго ранку, кохана, − прошепотів на вушко чоловік. − Я збираюся на пробіжку, а ти ще подрімай. Кажу, щоб не хвилювалася де зник.

− Добре, Андрійку. Я ще трішки поніжуся, − Мілана солодко потягнулася і повільно перевернулася на інший бік.

Але продовження сну не відбулося. Двері в кімнату відчинилися і на порозі постала кучерява красуня.

− Мама... − Улянка потерла сонні оченята кулачками. − Тато є?

− Є тато, є. Ходи до мене, моя пташечко. Ти чого так раненько прокинулася?

Двічі повторювати донечці не треба. Вмить прилупотіла босими ніжками, вилізла на велике ліжко і одразу пірнула під теплу ковдру. Вона ще не розуміла, чому мамин животик більшає. Їй стає все важче примоститися зручненько під мамин бочок. Однак крихітні рученятка обіймають неньку за шию і голівка вмощується на грудях. Цього теж достатньо, аби відчувати материнське тепло.

Погладжуючи доньчині кучерики, Мілана шепотіла лагідні слова. Ще трішки і маленький носик мирно засопів. Андрій заглянув до кімнати. Побачивши сплячих красунь, тихенько зачинив двері. Йому хотілося підійти та поцілувати своїх дівчаток, але тоді вони остаточно прокинуться. Ще навіть сьомої ранку немає, тож нехай відпочивають. А він повернеться з пробіжки і щось їм смачненьке приготує. Намірився заглянути в дитячу кімнату, однак сина будити теж не хотілося. Тихо взув кросівки і вийшов із квартири.

− Мамусю, а де татко? − сонний Володя стояв біля маминого ліжка. − Він що? Поїхав?

− Ні, синку, ні, − схопилася Мілана, а тоді уже спокійніше, − татко пішов на ранкову пробіжку.

− А чому мені не сказав? − дещо ображено мовив син. − Я б теж з ним побіг.

− Раненько було, от і не хотів тебе будити. А ви з ним домовтеся, щоб якось разом виходити на прогулянки.

Улянка почула розмову, але сон явно був цікавішим. Потягнулася і перевернулася на інший бік.

− Давай підемо з тобою на кухню, − прошепотіла Мілана.

− Добре. Я тільки піду вмиюся, − так само тихенько відповів Володя.

Робота кипіла повним ходом, коли Андрій зайшов на кухню.

− Ви ж мої жайворонки, − підійшов до дружини й сина, по черзі їх поцілував. − А я збирався для вас приготувати щось смачненьке.

 − Ти приготуєш обід, − поквапився заспокоїти татка Володя.

− Ну, гаразд, − навіть не зміг заперечити Андрій. − Але ти мені допоможеш. Домовились?

− З радістю, − задоволений син пішов ставити тарілки для сніданку.

− А де наймолодша помічниця? − це вже питання було до дружини.

− Сходи в нашу кімнату. Може, якраз розбудиш сплячу красуню.

Однак навіть через десять хвилин ні татко ні донечка на кухні не з'явилися.

− Піду їх кликати, − Володя попрямував до дверей.

− Зачекай, − поспішила Мілана за сином, − підемо разом глянемо, що їх там затримало.

На ліжку сидів Андрій, обкладений книжками. Улянка вмостилася у нього на колінах, зосереджено гортаючи сторінки.

− Осьо? − показувала пальчиком на картинку.

− Ні, − заперечив тато, − не вона.

Донечка відкладала одну книжку і бралася за іншу.

− Вам допомогти? − Мілана підійшла до ліжка. − Що саме шукаєте?

− Сплячу красуню, − посміхнувся Андрій. − Коли я прийшов будити свою принцесу, то назвав її саме так. Улянка спершу посміхнулася, а потім побігла. Повернулася з кількома книжками. Я спершу не зрозумів, що вона хоче. Почав читати казку. А доня махала головою і руками, що ні. Потім показала на Білосніжку. Видала своє "осьо". От я й збагнув, що шукає ту сплячу принцесу. Бачите, яка справа. Маємо переглянути в кожній книзі.

− Та ж я знаю, де її шукати, − Володя схопився з місця.

Невдовзі повернувся з досить великою збіркою казок. Заглянув у зміст, погортав сторінки і продемонстрував те, що шукали батько з донькою.

− О! То ти вже читати вмієш? − Андрій щиро здивувався.

− Тільки по складах. Але я перші літери побачив та й здогадався, яке слово, − поділився своїм відкриттям Володя.

− Я не збиралася його вчити читанню перед школою, − зауважила Мілана. − Однак Володя сам наполіг розказати, як то складати ті букви. Вирішив, що сам читатиме собі перед сном. Йому вже історії з принцесами надокучили. Вже всі казки напам'ять знає.

− Ням-ням, − Улянка повернула всіх до нагальних справ.

− Ходімо до столу, мої любі, − Мілана нахилилася взяти донечку на руки.

− Давай я понесу нашу маленьку принцесу, − Андрій пригорнув донечку до себе. − Раз я розбудив сплячу красуню, то вже маю її нагодувати.

Сім'я Дужих попрямувала на кухню смакувати млинці зі сметаною та джемом.