Вікторія Сурен - Фатальне інтерв'ю, Вікторія Сурен
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чиїсь руки агресивно охоплюють мою талію, витягають життя, смикаючи назад, і я вигинаюся, заверещавши. Людина щосили притискає мене до себе, валиться назад, і ми обидва падаємо на грубий асфальт. Важка рука лягає на рота, ноги затискають перелякане тіло, а тоді я чую:
— Це Назарій, це Назарій, це Назарій, — він повторює це п’ять, десять, двадцять разів. — Це Назарій, це Назарій...
Я судомно дихаю, ледь рухаючи руками.
— Це Назарій, — тихо провадить чоловік, — це Назарій. Це я, це я, це я.
І так відбувається вічність, поки я нарешті не усвідомлюю значення слів. Поки не перестаю тремтіти та плакати, сіпатися чи захлинатися.
Зрештою, через століття повторів, я впізнаю голос та повільно видихаю, заплющивши очі.
Це Назарій.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фатальне інтерв'ю, Вікторія Сурен», після закриття браузера.
