Erleen Nord - Катарсис, Erleen Nord

Я сховала меча й взяла до рук свого списа. Оглядаючись на кожні двері, повз які проходила, я повільно пішла до нього. Він бачив мене, але навіть не думав намагатися втекти. Можливо, це була засідка, а можливо, він уже змирився зі своєю долею. Та коли я стала біля нього, ніхто на мене так і не напав.

Старий дід із досить ясними очима лежав у калюжі власної крові. Його зброя та стріли лежали поруч. Дорога на вигляд стріла Міти з легкістю пробила пару накидок і груди старого. Міта ніколи не економила на зброї — їй це просто не було потрібно.

— Ти знаєш, що я хотіла б дізнатися, — промовила я, відбуцнувши його лук і колчан убік.

— Я вмираючий найманець, а не вірний солдат, — сказав він із посмішкою, наче з очікуваним полегшенням. — Тому я з радістю проведу свої останні хвилини життя за розмовою.

— Рада це чути, — я підвела вістря списа ближче до шиї старого. — Хто вас найняв?

— Церква найняла, — слабким голосом відповів він. — Нас було лише четверо.

На ці слова я змогла лише беземоційно кивнути. Бо вірити на слово навіть помираючій людині не варто.

— Ваш мечник та лисий втекли.

Я оглянулася, щоб переконатися, що згадані мною люди не готуються напасти. Натомість побачила лише Берні, який не поспішаючи йшов до мене.

— Детмар та Ґодо, — назвав імена старий. — Обидва хитрі, наче лиси, честі навіть як на найманців мало.

— Не знаю, що він тобі вже розповів, але про честь — це точно в яблучко, — сказав Берні, зупинившись біля мене. — Кунц буде жити, якщо рана не загниє. Бірґер теж буде в порядку, але сильно вдарився потилицею, коли його відьма з ніг звалила.

Ми відбулися малими втратами, як на таку небезпечну ситуацію. З іншого боку, ми справді досить гарна команда з досвідченими й вмілими людьми. Якби ми були найманцями, то точно стали б одними з найдорожчих у всьому королівстві.

— Він каже, що їх Церква найняла і що їх було всього четверо, — промовила я, умисно зачепивши вістрям списа стрілу, що стирчала з грудей старого. Старий навіть не покривився.

— Може бути, — промовив Берні із сумнівом. — Той Детмар — найнебезпечніший виродок зі всіх, яких я знаю. Таке відчуття, наче він народився з мечем у руках та кольчугою на тілі.

— Так, я помітила.

Спершу оглянувшись назад на інших, а потім ударивши старого списом у скроню, щоб він вже точно не оклигав, я пішла назад. Берні спершу обшукав убитого лучника, мабуть, у спробах знайти якісь листи чи гроші. Але вже за мить він, так нічого й не знайшовши, йшов поруч зі мною.

Іво з почервонілими від сліз очима сиділа поруч із Кунц. Сама ж Кунц, втративши чимало крові, тепер мала на шиї щільну пов’язку з добряче намотаної тканини. Якби перев’язкою займалася я, то весь час боялася б, що Кунц не зможе дихати. Але Міта добре зробила свою справу й тепер мовчки стояла з Бірґером та найманцями, роздивляючись мертву відьму.

Потвора лежала обличчям догори. Я лише тепер помітила на її животі дивну рану.

— Здається, щось відкусило від неї шматок живота, — мовила Міта й штрикнула вістрям естока відьму прямо в рану, так наче її було погано видно й ми б її без підказки не помітили.

— Пощастило нам, що вона була поранена, — сказав Бірґер, тримаючись за потилицю. — Але її так міг поранити лише той монстр, за яким ми прийшли. Та хіба таке може бути?

— Так, теж не пригадую, щоб ці паскуди намагалися вбити одне одного, — сказав Берні, відвівши долоню Бірґера від його голови. — Досить уже чіпати рану, новачку. Ти її собі так до мозку розчешеш.

— Якби не ця відьма, ті найманці підібралися б до нас ще ближче, — пробурмотіла я собі під носа. — Треба бути уважнішими.

На мої тихі слова інші лише мовчки кивнули. І справді, якби не погляд відьми, ми б давно вже лежали мертвими. Звісно, ми б почули наближення нападників у кольчузі та кірасі, але арбалетник тоді вже зміг би підійти ближче, щоб його зброя стала максимально смертельною. Така необачність могла вартувати нам життя.

— Ниє паскуда, — покривився новачок і знову приклав долоню до рани.

— Ті двоє ще можуть повернутися, тому будьте обачні, — промовила я, знову оглядаючись на тіло того старого лучника. — І наше завдання все ще треба виконати. Берні, нехай твої люди відведуть Кунц до будинку, де ми залишили коней, і повертаються до нас.

— Її не можна залишати там саму, — заперечила Іво. — Я буду з нею.

— Нас і так мало, Іво. Тут кожна пара рук потрібна, — відповіла їй Міта.

— Я не запитуватиму дозволу. Саму я її не залишу, навіть якщо Смарагд накаже це зробити.

Усі погляди одразу ж звернулися до мене, очікуючи моїх слів. Але змушувати Іво змінити свою думку я не планувала. Очевидно, що для неї за Кунц нікого важливішого немає.

— Добре, Берні, нехай твої люди відведуть Кунц та Іво до коней, а потім повертаються, — сказала я й поглянула на нього, очікуючи його схвалення. Наказувати найманцям без його дозволу я не могла.

Міті моя згода не сподобалася, що було очікувано.

— Ви її чули, — змахнув рукою Берні. Після цього його люди разом з Іво, підтримуючи Кунц під руки, рушили назад дорогою.